Лекции
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 Голоса)

Лікарські речовини і їх дія у ветеринарноi медицини

План лекции.

1. Понятие о фармакологии.

2. Действие лекарственных веществ и их дозировка.

3. Хранение лекарственных веществ.

1. Фармакологія — наука, яка вивчає дію лікарських речовин на організм здорових і хворих тварин.

Лікарськими прийнято називати речовини різного походження (рослинного, хімічного, тваринного та ін.), які після введення в ор­ганізм тварин мають властивість змінювати або переривати пере­біг хвороби. Під дією лікарських речовин в організмі нормалізують­ся функції органів і систем. З лікарських речовин готують ліки.

Під ліками розуміють лікарські речовини, які в певній лікар­ській формі призначаються для лікування або профілактики захво­рювань.

За певних умов кожні ліки можуть стати отрутою.

Отрути — це речовини, які, потрапляючи в організм природним шляхом навіть у мінімальних дозах, викликають отруєння або смерть.

2. Дія лікарських речовин. Дія лікарських речовин на організм неоднакова і являє собою складний процес. Лікарські речовини, за­стосовані в будь-якому місці організму, впливають тією чи іншою мірою на весь організм. Цей вплив залежить від багатьох факторів: місцевої реакції тканин під час нанесення на них лікарських ре­човин, дії речовин після всмоктування в кров’яне русло; структури тканини і особливостей біохімічних процесів у них. Дія лікарських речовин проявляється місцево, рефлекторно, резорбтивно.

Місцева дія лікарських речовин проявляється на місні нанесен­ня їх (контакту) до надходження в загальне кров’яне русло. Так діє, наприклад, хлоретил. Наносячи його на шкіру дійки вим’я корів, досягають короткочасного місцевого знеболення тканин. Місцева дія лікарських речовин широко використовується у ветеринарії при лікуванні різних запалень, інфікованих ран.

Резорбтивна дія грунтується на всмоктуванні достатньої кіль­кості лікарських речовин в організм з надходженням їх у кров’яне русло. Течією крові лікарські речовини розносяться по всьому ор­ганізму і виявляють свою біохімічну дію. Наприклад, під впливом введеного в організм кофеїну бензоату натрію посилюються й при­скорюються серцеві скорочення і поліпшується діяльність серця.

Рефлекторна дія виникає внаслідок - подразнення лікарськими речовинами нервових закінчень у місці введення їх або після всмок­тування. Це подразнення передається по рефлекторній дузі, і дія ліків з місця введення їх тією чи іншою мірою поширюється на інші органи й системи. Так, внаслідок рефлекторної дії гіркот посилює­ться секреція шлункових залоз і збільшується кількість виділюва­ного шлункового соку.

Розрізняють вибіркову і загальну дію лікарських речовин. За­лежно від особливостей будови і біохімічних процесів у клітинах і тканинах організму лікарські речовини після введення їх діють на окремі органи і тканини. Дія ця вибіркова. Наприклад, настій кон­валії діє вибірково на серцевий м’яз. Якщо введені в організм лі­карські речовини діють приблизно однаково на ряд органів і систем, то можна говорити про загальну дію.

Ліки можуть мати збуджуючу й пригнічуючу дію. Коли після введення їх функція органа і діяльність окремих органів, систем чи організму в цілому посилюється, таку дію називають збуджую­чою, а якщо послаблюється,— пригнічуючою.

Багато лікарських речовин впливають на життєдіяльність того чи іншого збудника і тим самим переривають дальший перебіг хво­роби, тобто усувають причину захворювання. Такі речовини нази­вають етіотропними. Наприклад, норсульфазол є ефективним пре­паратом для пригнічення росту й розвитку пневмокока.

Існують також симптоматичні лікарські речовини, які тимчасово усувають основні симптоми (ознаки) захворювання та полегшують стан хворої тварини.

Для посилення чи послаблення фармакологічного впливу на тва­рин ефективне комбіноване, тобто одночасне, застосування кількох лікарських речовин з однаковою або різною дією па організм.

Взаємовплив лікарських речовин виявляється у вигляді синер­гізму, антагонізму й потенціювання.

Синергізмом називається дія лікарських речовин в одному на­прямі. Високий фармакологічний ефект забезпечується при комбі­нації в малих дозах речовин, які діють на різні системи, але в од­ному напрямі.

Антагонізмом називається дія речовин, протилежна синергізму, коли одна речовина знижує або нейтралізує дію іншої. У практиці антагонізм фармакологічних речовин використовується при отруєн­нях. Такі речовини називаються антидотами.

Потенціювання означає застосування двох і більше речовин для посилення їхньої фармакологічної дії. Тепер у хірургічній практи­ці широко використовують нейроплегічні й наркотичні речовини.

Повторні введення ліків підсилюють або послаблюють дію їх. Послаблення лікувальної дії препарата при повторних введеннях у терапевтичних дозах називається звиканням. Стан звикання вини­кає у тварин при застосуванні снотворних, болезаспокійливих, про­носних речовин. Звикання до антибіотиків властиве деяким мікро­бам. Іноді при тривалому застосуванні лікувальних доз одного медикаменту настає отруєння внаслідок нагромадження або сприй­нятливості тварини до цього препарату.

3. Порядок зберігання й відпуску лікарських речовин. Всі меди­каменти зберігаються у відкритих і закритих ветеринарних апте­ках. Порошкоподібні й рідкі ліки розміщують в аптечних склянках на полицях. Ті з них, які треба оберігати від впливу світла, збері­гають у склянках з темного скла.

Отруйні лікарські речовини (група А) зберігають у сейфі в окре­мому приміщенні разом з приладами для зважування і змішуван­ня їх. Сильнодіючі (група Б) ліки розміщують окремо від інших лікарських речовин.

Облік медикаментів (надходження і витрати) ведуть у матері­ально-аптечній книзі. Ветеринарні установи, господарства одержу­ють ліки оптом і за рецептом через районні ветеринарні аптеки. Від­пуск. медикаментів та ветеринарного майна здійснюється аптеками по безготівковому рахунку за дорученнями. Власникам тварин ме­дикаменти відпускаються за рецептами за готівку.

Найбільш застосовувані у ветеринарії лікарські речовини. Для лікування хворих тварин та профілактики хвороб у ветеринарній практиці застосовують різні лікарські речовини. За фармакологіч­ною дією розрізняють кілька груп ліків: антисептичні, дезинфікую­чі, проносні, в’яжучі, серцеві, сульфаніламідні, біогенні стимулято­ри, антибіотики та багато інших.

Антисептичні речовини використовують для знищення збудни­ків, які локалізуються на різних ділянках і частинах тіла тварин. Багато з цих речовин мають бактерицидну і бактеріостатичну дію або створюють несприятливі умови для життєдіяльності мік­робів.

Калію перманганат являє собою темно-фіолетові кристали або дрібнокристалічний порошок, який добре розчиняється у воді. Дає сильний дезодоруючий ефект. У концентрації 0,1—1 % розчину ви­користовується як антисептичний засіб для обробки гнійних і гниль­них ран; 1—3 % розчини використовують як антидоти при отруєн­нях фосфором, стрихніном, ціанідами, морфіном, 1 % розчин реко­мендується вводити в місці укусу отруйних змій. Місце опіку обробляють 2—4 % розчином. У малих концентраціях препарат виявляє в’яжучу дію.

Пероксид водню при дії на органічну речовину виділяє актив­ний кисень, порушуючи цим окислювально-відновні процеси мікро­організмів та зумовлюючи загибель їх. Це безбарвна рідина без запаху у вигляді ЗО % розчину, використовують її для обробки ран. Внаслідок контакту пероксиду водню з тканинами утворюється ба­гато піни, яка вимиває з ран гній, змертвілі тканини, кров, слиз. Активний кисень має антимікробну дію. Використовується як кро­воспинний, в’яжучий і дезинфікуючий засіб.

Йод—сіро-чорні з металевим блиском кристали, розчинні в спирті й ефірі. Має сильну антимікробну дію. Препарати йоду ви­являють антимікробну та антигельмінтну властивості. Вони засто­совуються для лікування шкірних хвороб, зумовлених різними ви­дами грибів.

Спиртовий 5 % розчин йоду широко використовується в хірур­гічній практиці для обробки ран, операційного поля, місця уколу,, рук хірурга. Йод входить до складу розчину Люголя, йодистих ма­зей, йодинолу, йодонату. Як мікроелемент йод у певних кількостях додають до раціонів молодняка тварин, щоб прискорити розвиток відгодівлю та продуктивність їх.

Іхтіол — чорна рідина з різким своєрідним запахом і смаком. Добре розчиняється у воді й гліцерині. Діє антисептично, проти - паразитарно, протизапально і як місцевознеболюючий засіб. У фор­мі 10—30 % мазей використовують для лікування різних запалень м’язів, суглобів, шкіри, сухожилок та сухожилкових піхв, а також маститів.

При гострій тимпанії рубця іхтіол застосовують як протибро - дильний засіб. У разі розширення шлунка в коней його промива­ють 1—2 % розчином іхтіолу.

Дезинфікуючі засоби характеризуються протимікробною і протипаразитарною дією. Це препарати фенолу і його похідних, кис­лот, лугів, хлору та ін.

Гашене вапно у вигляді 10—20 % водних розчинів застосовують для поточної дезинфекції тваринницьких приміщень, кліток для утримання телят, літніх таборів, а також для проведення поточної дезинфекції приміщень в разі виникнення інфекційних хвороб серед тварин.

Хлорне вапно — білий порошок із специфічним різким запахом. Містить близько 35 % активного хлору. Водні 10—20 % розчини хлорного вапна мають добрі дезинфікуючі властивості, особливо ефективно діють на мікроби, схильні до спороутворення.

Натрію гідрооксид і калію гідрооксид (їдкий натр і їдке калі) — майже білі з жовтуватим відтінком пластинки або гігроскопічні куски, добре розчинні у воді. У практиці натрію гідрооксид назива­ють каустичною содою. Це ефективний знезаражуючий за­сіб, який застосовують в тому разі, коли у приміщення, на госпо­дарський інвентар і предмети догляду потрапляють фільтрівні ві­руси. Для дезинфекції використовують 2—10% розчини, нагріті до температури 70 °С. Перед дезинфекцією приміщень тварин ви­даляють. Продезинфіковані приміщення обмивають водою, провіт­рюють і тільки після цього розміщують в них тварин.

Формалін — це прозора безколірна рідина із своєрідним запа­хом. Добре розчинна у воді. У вигляді 1—2,5 % розчинів діє бакте­рицидно на мікроби і спори, а 2—3 % розчини вбивають коростяних кліщів. Для дезинфекції тваринницьких приміщень використову­ють 4—10 % водні розчини. При роботі з формаліном слід дотри­мувати заходів особистої профілактики. Перед тим як розміщува­ти тварин, приміщення добре провітрюють.

Хіміотерапевтичні препарати — це лікарські речовини, які засто­совують для пригнічення життєдіяльності збудників інфекційних і паразитарних захворювань. Засоби вводять тваринам з лікуваль­ною і профілактичною метою для усунення симптомів хвороби або для знищення збудників захворювання. Загибель мікробів настає під впливом захисних імунобіологічних сил організму. Лікування хіміопрепаратами запроваджується при кишкових інфекціях, за­паленнях, протозойних захворюваннях і гельмінтозах. Вони поділя­ються на групи за походженням і особливостями дії, зокрема: ан­тибіотики, сульфаніламідні препарати, похідні нітрофуранів, анти- гельмінтні, протикровопаразитарні і кокцидіостатичні препарати.

Антибіотики — специфічні хімічні речовини, які утворю­ються мікроорганізмами, а також тканинами тваринного й рослин­ного походження. Мають протимікробну дію. Розрізняють антибіо­тики з широким і вузьким спектрами дії. Якщо антибіотик одночас­но виявляє бактеріостатичну і бактерицидну дію на грампозитивні

та грамнегативні мікроби, його відносять до групи антибіотиків з широким спектром, а якщо тільки на грампозитивні мікроби — з вузьким спектром дії. Активність препаратів групи пеніциліну ви­значають в ОД. За 1 ОД прийнято активність 0, 5988 мкг чистої кристалічної натрієвої солі пеніциліну. 1 мг пеніциліну відповідає 1667 ОД. Коням, великій рогатій худобі, свиням і вівцям признача­ють 2—4 тис. ОД на 1 кг живої маси. При деяких захворюваннях дози пеніциліну мають бути збільшеними.

Висока лікувальна ефективність антибіотиків полягає в тому, що вони діють на життєво важливі для мікробів внутрішньоклітин­ні біохімічні процеси, спричинюючи порушення окислювально-від­новних реакцій та інших обмінних процесів у мікробній клітині. Внаслідок цього припиняється ріст і розвиток мікроорганізмів, і во­ни гинуть.

Фармацевтична промисловість випускає багато антибіотиків, які застосовують з лікувальною метою та для профілактики хвороб.

Антибіотики умовно можна поділити на вісім груп: групи пені­циліну, стрептоміцину, левоміцетину, тетрациклінові препарати, аміноглікозиди, макроліди, антибіотики різних груп,, протигрибні.

Біцилін-1 — білий порошок, без запаху, мало розчинний у воді, утворює стійку суспензію. Випускають у флаконах, які містять від 300 тис. до 2 млн 400 тис. ОД. Антибіотик-пролонгованої дії, ін’єк­тують його 1 раз на 7—14 днів.

Біцилін-3 являє собою суміш бензилпеніциліну калієвої (на­трієвої), бензилпеніциліну новокаїнової солі і біциліну-1 у рівних частинах. Порошок білого або жовтуватого кольору, з водою утво­рює суспензію. Випускається у флаконах (300000, 600000, 900000 і 1200000 ОД). Внутрішньом’язову ін’єкцію роблять 1 раз на 3— 8 діб, залежно від дози.

Біцилін-5 — суміш бензилпеніциліну новокаїнової солі (1 час­тина) і біциліну-1 (4 частини). Після розчинення суспензії ін’єкту­ють внутріщньом’язово 1 раз на 3—4 тижні.

Усі біциліни застосовують при інфекційних захворюваннях, коли потрібно створити тривалу концентрацію антибіотика у крові. До­зи у 3—4 рази вищі за добову дозу пеніциліну натрієвої солі.

Ампіцилін — білий кристалічний порошок, розчинний у воді. Належить до групи пеніциліну. Виявляє бактеріостатичну дію на грампозитивні і грамнегативні мікроби. Форма випуска — таблетки і порошок у флаконах. Застосовують для лікування хвороб шлун­ка, кишок, легень і деяких інфекційних захворювань.

До групи стрептоміцину належать стрептоміцину сульфат, стреп - томіцин-хлоркальцієвий комплекс, стрептодиміцин, дигідрострептоміцину сульфат, стрептоцилін.

Стрептоміцину сульфат—білий порошок або пориста маса, без запаху, легкорозчинна у воді. Випускають у герметично закритих флаконах. Дозується за масою і в ОД. 1 г препарату відповідає 1 млн ОД. Застосовують для орального, внутрішньом’язового, під­шкірного введення при кишкових захворюваннях, в акушерсько-гі - некологічній і хірургічній практиці.

Левоміцетин — синтетичний антибіотик, порошок білого кольо­ру, погано розчинний у воді. Довго затримується в кишках. Засто­совують усім тваринам при хворобах шлунка, кишок, хворобах ор­ганів дихання. Зовнішньо використовують мазь для лікування хво­роб шкіри і слизових оболонок.

Синтоміцин — білий кристалічний порошок, іноді із зеленувато - жовтим відтінком, погано розчиняється у воді. Готують 5—10 % лінімент (емульсію), що застосовується для лікування гнійних ран, шкіри і слизових оболонок статевих та інших органів.

Тетрациклінові препарати — це тетрацикліну гідрохлорид, окси - тетрацикліну гідрохлорид, морфоциклін, тетрациклін, біоветин, ди - біоміцин.

Тетрацикліну гідрохлорид — жовтий кристалічний порошок, ма­лорозчинний у воді (1 :77). Випускається в таблетках (0,1, 0,2 г), флаконах (100 000 ОД) і в 1 % мазі. Має високу протимікробну дію щодо грампозитивних і грамнегативних мікробів. Застосовують при інфекційних хворобах шлунка, кишок і легень у молодняка, сибір­ці, емкарі, лептоспірозі, пулорозі й кокцидіозі у курчат. Для ліку­вання очей використовують 1 % мазі, для лікування стоматиту, риніту, піодермії, при гнійниках шкіри 1—2 % водні суспензії.

Окситетрацикліну гідрохлорид жовтий кристалічний порошок, легкорозчинний у воді. Випускається у таблетках (0,1 і 0,25 г) і флаконах (100 000 і 250 000 ОД), а також у формі очної мазі. При­значають при тих самих захворюваннях, що й тетрацикліну гідро­хлорид.

Виділяють також аміноглікозиди; макроліди — еритроміцин, еритроміцинова мазь; антибіотики різних груп — поліміксину М сульфат, поліветин, граміцидин, граміцидинова паста й екмолін; протигрибні — ністатин, ністатино-натрієва сіль, ністатинова мазь, леворин.

Антибіотики у тваринництві широко й ефективно застосовують­ся в різних лікарських формах. Велике значення мають вони у про­філактиці хвороб сільськогосподарських тварин та птиці.

Сульфаніламіди затримують ріст і поділ мікробів, тобто мають бактеріостатичну дію. Суть цієї дії полягає в тому, що вони заміщують параамінобензойну кислоту свого життєвого середови­ща, без якої мікроби не можуть рости й розмножуватись. Суть бак­теріостатичної дії сульфаніламідів пояснюється також іншими фак­торами. Вони застосовуються для лікування інфікованих ран, пери­тонітів, гнійних запалень, сепсисів.

Стрептоцид—білий кристалічний порошок без запаху. Мало­розчинний у кип’яченій воді. Дають всередину при лікуванні окре­мих видів гнійних запалень, застосовують зовнішньо у формі при­сипок, емульсій та мазей.

Норсульфазол — білий або з жовтуватим відтінком порошок, погано розчинний у воді. Набагато активніший за стрептоцид. Ши­роко застосовується при запаленні легень, матки, вим’я, шлунка, кишок (призначають всередину). При лікуванні інфікованих ран, виразок та опіків норсульфазол використовують як присипку в чис­тому вигляді або в суміші з антибіотиками.

Сульфадимезин — білий або злегка жовтуватий порошок без запаху. Нерозчинний у воді. Використовують при запаленні молоч­ної залози, пневмококових інфекціях, бронхопневмонії, миті у коней, ратицевій гнилі в овець, а також при інфекційних захворюваннях у птиці: холері й тифі.

До групи сульфаніламідних препаратів належать також етазол, фталазол, сульфацил, сульфапіридазин та інші препарати.

Похідні нітрофурану. Нітрофуранові препарати харак­теризуються широкою антимікробною дією. Згубно впливають на грампозитивні і грамнегативні мікроби, а також на мікроорганіз­ми, стійкі до деяких антибіотиків і сульфаніламідних препаратів. До нітрофуранів мікроби можуть звикати, настає так звана адапта­ція. Інколи з’являється алергія, особливо при тривалому застосу­ванні.

Фурацилін — жовтий або зеленувато-жовтий гіркуватий порошок, погано розчинний у воді. Сильно діє на мікроби, стійкі до групи пеніциліну і сульфаніламідних препаратів.

Зовнішньо застосовують для лікування інфікованих ран, про­лежнів, виразок у формі порошків, водних розчинів 1 : 6000 і 0,2 %} мазей. Не виявляє подразнювальної дії на тканини, сприяє епітелі­зації і загоюванню ран. Як ідеальний антисептичний розчин ши­роко використовується при штучному осіменінні тварин, для ліку­вання хвороб статевого апарата самок і шлунково-кишкових захво­рювань молодняка.

Фуразолідон — жовтий або зеленувато-жовтий порошок, пога­но розчинний у воді й спирті. Сильний протимікробний засіб.

Застосовують для лікування і профілактики пулорозу, сальмо­нельозу у птиці і кокцидіозу у курчат. У бугаїв-плідників цим пре­паратом лікують трихомоноз.

Виготовляють внутрішньоматкові палички і свічки з фуразолі - доном. Є кілька варіантів гінекологічних свічок: фуразолідонові,, фуразолідоно-неоміцинові. Статеві органи підготовляють і розкри­вають піхвовим дзеркалом. При запаленні піхви свічки кладуть корнцангом біля шийки матки, при цервицитах — вводять в канал шийки матки. Свічки (3—5 шт.) вводять щоденно або через добу до видужання. Вони плавляться при температурі 35—37 °С і ви­вільнена лікарська речовина згубно діє на мікроби.

Інсектицидні та антигельмінтні засоби. Серед численних видів комах трапляються й шкідливі. Вони поширюють інфекційні та інвазійні хвороби, що знижують продуктивність тва­рин і птиці, а тому боротьба з ними є важливим профілактично-лі­кувальним заходом.

Засоби, що знищують шкідливих комах і паразитів, називають інсектицидами.

За походженням їх розрізняють хлорорганічні (поліхлорпінен, СК-9), фосфорорганічні (хлорофос та ін.), карбонатні (севін) і рослинні (піретрум) засоби. Вони можуть викликати отруєння в людей, тому треба дотримуватися особистої гігієни і правил техні­ки безпеки.

Антигельмінтні (протиглинстяні) препарати призначені для звіль­нення тварин від паразитичних гельмінтів. Дія антигельмінтних речовин зводиться до оглушення, збудження або загибелі пара­зитів, що полегшує видалення їх з організму. Антигельмінтики згубно діють на круглих, стьожкових гельмінтів і гельмінтів-сису - нів. Оздоровлення тварин від гельмінтів провадять щорічно пла­новими дегельмінтизаціями.

Засоби, що поліпшують травлення. До них на­лежать гіркоти, середні і лужні солі, хлористоводнева кислота та ін.

Гіркоти подразнюють закінчення смакових рецепторів і ре­флекторно збуджують секрецію слини, шлункового й підшлунко­вого соку. І. П. Павлов довів, що давання гіркот до годівлі тварин істотно впливає на посилення секреції травних залоз, а одночасне згодовування корму й гіркот, навпаки, гальмує секрецію травних залоз.

Є чисті (корінь тирличу, корінь і трава кульбаби, трава золо­тотисячника) і ароматичні (трава полину, деревію, квітки ромаш­ки, безсмертника піщаного і листя перцевої м’яти) гіркоти. Діючі начала гіркот (глікозиди, ефірні олії, дубильні речовини, кислоти) поліпшують апетит, травлення, перистальтику шлунка й кишок. Гіркоти згодовують з малою кількістю комбікорму.

Натрію хлорид— білий кристалічний порошок, солоний на смак, розчинний у воді 1 : 3. Сприяє мінеральному обміну речовин, під­триманню осмотичного тиску у клітинах на певному рівні і поси­ленню вегетативної іннервації органів і тканин.

Кухонна сіль необхідна тваринам, тому її щоденно додають до раціону. Вона поліпшує секрецію травних залоз, перистальтику шлунка й кишок, а також збуджує апетит. Кухонна сіль розчинює слиз при гастритах, ентеритах і сприяє всмоктуванню поживних речовин корму.

Використовують ізотонічний (0,85 %) і гіпертонічний (10—- 20 %) розчини натрію хлориду. Перший розчин застосовують для внутрішньовенного, внутрішньочеревного, підшкірного або ректаль­ного введення при крововтратах, втраті води під час проносу, зро­шення слизових оболонок і для розчинення ліків. Міцними розчи­нами натрію хлориду обробляють поверхню гнійних ран.

Проносні речовини. Речовини, що сприяють випорож­ненню, називаються проносними. їх застосовують, якщо негайно потрібно очистити шлунок і кишки від отрут, збудників інвазійних захворювань, від кормових і фекальних мас перед операцією чи дегельмінтизацією, а також для посилення перистальтики.

До найбільш поширених проносних речовин належать:

Сульфат, натрію (глауберова сіль) — прозорі безколірні гірко - солоні кристали, які у воді розчиняються 1 : 3. Призначають все­редину у вигляді 4—5 % розчину.

Дози, г: коням 250—500, великій рогатій худобі 500—1000, дріб­ній рогатій худобі і свиням 25—50.

Сульфат магнію (гірка англійська сіль) — безколірні кристали, розчинні у воді 1:1. Дають всередину у тих самих дозах і кон­центраціях, що й сульфат натрію.

Сабур (алое) — темно-бурі блискучі кусочки, які добре роз­чиняються в спирті або в розчинах лугів. Особливо чутливі до сабуру коні, в яких його проносна дія проявляється через 12—24 год і триває до однієї доби. У великих і дрібних жуйних посилюється румінація, але проносна дія помірна. Застосування розчину або настойки сабуру з лугами прискорює настання проносної дії.

Застосовують всередину: коням у формі болюсів, жуйним — з мильним розчином або з розчинами лугів. Дози, г: великій рогатій худобі ЗО—40, дрібній рогатій худобі 10—15, свиням 5—10.

Сабур протипоказаний вагітним тваринам (можливий аборт), лактуючим (гірке молоко), при ослабленій серцевій діяльності і наявності запалень шлунка й кишок.

В’яжучі речовини. В’яжуча дія речовин виявляється у своєрідному стягуванні й ущільненні тканин через взаємодію ко­лоїдних форм сполук застосовуваних речовин з білками і утво­рення внаслідок цього твердих альбумінатів у вигляді плівки.

Насамперед білок зсідається в катаральному слизі, запальному ексудаті та в ранових виділеннях.

В’яжучі речовини, діючи на слизові оболонки шлунка й кишок, зменшують секрецію залоз, виявляючи тим самим протипроносну дію.

При промиванні ран, які кровоточать, розчинами в’яжучих пре­паратів звужуються просвіти кровоносних судин і зсідається кров, що сприяє припиненню кровотечі.

Вступаючи в контакт з білковими речовинами мікроорганізмів, в’яжучі речовини знижують їхню життєдіяльність. Спеціально з цією метою вони не застосовуються, але їхня дія має велике зна­чення при лікуванні запалень і тому враховується в усіх випадках практичного застосування в’яжучих засобів.

Танін (дубильна кислота)—жовтуватий легкий аморфний по­рошок без запаху з в’яжучим смаком, розчинний у воді 1:1, спирті 1 : 2. Добувають з чорнильних горішків, що утворюються на по­верхні листя дуба, в яких танін міститься у великій кількості (до 60 %).

Застосовують зовнішньо — при опіках у формі 5—10 % розчину або мазі; для спринцювання і промивання статевих і сечових шля­хів, ротової порожнини та при інших запаленнях слизових оболонок у формі 1—2 % розчину; для лікування мокнучих екзем, пролежнів, виразок у формі 5—20 % мазі або присипки; всередину — при шлун - ково-кишкових кровотечах, запаленні шлунка і кишок як проти - проносний засіб; як протиотрута — при отруєнні алкалоїдами і со­лями важких металів.

Дози всередину, г: коням і великій рогатій худобі 5—20; вівцям і козам 2—5, свиням 1—2, собакам 0,1—0,5.

Танальбін — буруватого кольору аморфний порошок без запа­ху й смаку, погано розчиняється у воді й спирті. У лужному сере­довищі кишок, розщеплюючись, діє як ніжний в’яжучий засіб.

Дози всередину, г: коням 5—20, великій рогатій худобі 5—25, дрібній рогатій худобі 3—5, свиням 2—3, собакам 0,3—2, курям 0,2—1.

Дубова кора. Збирають рано навесні, до розпускання листя, із стовбурів молодих дерев і тонких гілок. Містить 10—20 % та­ніну.

Застосовують у формі 10 % відвару для полоскання ротової порожнини, спринцювання сечостатевих органів, а також всереди­ну при запаленні шлунка й кишок.

Дози всередину, г: коням і великій рогатій худобі 15—50, дріб­ній рогатій худобі і свиням 5—10, собакам 1—5, курям 0,2—1.

Свиням і вівцям можна давати при проносах підсмажені жо­луді по 1—2 жмені на день.

Лист шавлії застосовується як в’яжучий засіб для полоскання при стоматиті, фарингіті, рідше—всередину при гастриті. Іноді призначається зовнішньо у формі припарок.

Чорниці — призначають всередину у формі відварів при запа­ленні шлунка й кишок.

Вільха. Збирають листя, кору і особливо супліддя, що назива­ються шишками і мають значну кількість дубильних речовин. За­стосовують у формі відвару зовнішньо і всередину.

Серцеві засоби. Суть їхньої дії полягає в тому, що вони збуджують міокард і нервову систему серця, поліпшують вуглевод­ний обмін і використання серцем кисню, сприяють нагромадженню в міокарді глікогену.

Кофеїн — білий кристалічний порошок, розчинний у воді 1 : 60. Цей алкалоїд міститься у чайному листі і бобах кави, добувають його синтетично.

Призначають всередину і підшкірно солі кофеїну (кофеїн-бензо - ат натрію і метилкофеїн) для загального збудження організму, його центральної нервової системи, особливо головного мозку. Ко­феїн прискорює і посилює серцеві скорочення при аритмії. Препа­рати кофеїну широко застосовуються у лікуванні родильного па­резу у корів, при отруєнні наркотиками, водянках серцевого, нир­кового і печінкового походження.

Камфора — білі кристалічні куски із специфічним запахом, доб­ре розчиняються у жирних оліях і спирті.

Камфору застосовують зовнішньо, всередину і для ін’єкцій. Зовнішньо використовують камфорну олію, спирт і мазь для ліку­вання запалень і набряків.

Для підшкірних ін’єкцій використовують 20 % розчин камфор­ної олії в ампулах при порушенні кров’яного тиску, для поліпшен­ня діяльності серця, дихання, потовиділення. Камфора збуджує, регулює і нормалізує ритм та скорочення серця.

Всередину призначають камфору розтерту. Дія препаратів кам­фори короткочасна, а тому її вживають 4—8 раз на добу.

Як серцеві засоби використовують також лікарські рослини.

Листя наперстянки збирають під час цвітіння рослин. Хімічні речовини листя різко поліпшують діяльність серця і стан судинної системи. <<%

Трава горицвіту — діє подібно до наперстянки і, крім того, заспокоює центральну нервову систему.

Листя й квітки травневої конвалії — діють на серцево-судинну систему, як і наперстянка, але значно ніжніше й слабше.

Препарати заліза. Це сполуки життєво важливі для нормального розвитку і росту молодняка, особливо поросят. Вони підвищують загальну стійкість організму до несприятливих фак­торів зовнішнього середовища, беруть участь у посиленні синтезу крові, гемоглобіну і нормалізують обмінні процеси.

Ріст і розвиток молодняка потребує значного надходження за­ліза. Нестача заліза у молоці свині не може задовольнити потребу поросят-сисунів у цьому елементі. Вони відстають у рості, розви­вається анемія. Усунення нестачі заліза веде до прискорення росту поросят.

Фероглюкин — темно-коричневого кольору рідина. Випускають у вигляді 5—7 % розчинів. Для профілактики анемії на 3—6-й день, після народження поросятам внутрішньом’язово ін’єктують феро­глюкин. Після ін’єкції він розсмоктується протягом.1—3 днів. Сліди залишаються у м’язах до 14 днів. Повторну ін’єкцію роблять через 6—12 днів.

Запропоновано багато феродекстранових препаратів (феродекс, урзоферан, уроферин та ін.), які успішно застосовують у виробничих умовах.

Вітаміни — група органічних речовин, необхідних для жит­тя і діяльності організму. Вони мають неоднакову хімічну структу­ру. Синтезуються перевалено у рослинах. Крім того, багато віта­мінів у грунті, тваринних тканинах і дріжджах.

За останньою номенклатурою вітаміни мають такі назви: рети­нол (колишнє позначення аксерофтол, або вітамін А), тіамін (анев­рин, вітамін Ві), ціанокобаламін (антианемін, вітамін В12), аскор­бінова кислота (вітамін С), кальцнферол (протирахітичні, вітамін Б), токоферол (вітамін Е) і вікасол (вітамін К). Тіамін, ціаноко­баламін (вітаміни групи В) і аскорбінова кислота (вітамін гру­пи С) розчиняються у воді (водорозчинні), а інші — у жирах (жи­ророзчинні вітаміни). Жиророзчинні вітаміни мають здатність до нагромадження в організмі, а водорозчинним така здатність не властива.

Нестача або відсутність вітамінів у раціонах тварин викликає відповідні захворювання — гіповітамінози і авітамінози. Етіологія цих захворювань тісно пов’язана з годівлею тварин кормами, бід­ними на вітаміни, відсутністю прогулянок, незадовільними умова­ми утримання, нестачею у кормах мінеральних речовин та мікро­елементів. Для поповнення організму тварин вітамінами використо­вують різні препарати, премікси і якісні корми. Вітаміни дозують в ОД.

Каратиноїди, (група вітаміну А). Ретинол (вітамін А) — блідо-жовті кристали, розчинні у жирах. Утворюється у печінці з провітаміну А—каротину. Джерелами каротину є корми рос­линного і тваринного походження (червона морква, зелена трава, хвоя сосни, ялини, кропива, силос, риб’ячий жир, яйця, молоко). Вітамін виробляють синтетично.

При гіпо - і авітамінозі дефіцит вітамінів поповнюють призна­ченням концентрату вітаміну А всередину, підшкірно або внут - рішньом’язово.

Риб’ячий жир — блідо-жовта прозора рідина із своєрідним за­пахом. Сировиною для добування риб’ячого жиру є печінка великих риб. Існує натуральний (1 г відповідає 350 ОД вітаміну А і ЗО ОД вітаміну О) і вітамінізований (відповідно 500 і 200 ОД) риб’ячий жир. До складу препарату входять фосфор, йод, холестерин.

Використовують при гіпо - та авітамінозах тварин і птиці, рахіті, для прискорення росту. Дози натурального риб’ячого жиру все­редину: телятам і дрібній рогатій худобі ЗО—100 мл, свиням — 20—60 та птиці 1—5 мл; вітамінізованого — у 5 разів менше.

З цієї групи застосовують олійний розчин концентрату вітаміну А, мікровіт-А, кормовий, олійний розчин вітамінів А і 03 для пта­хівництва і тривіт.

Вітаміни групи В. Тіамін (аневрин, вітамін Ві)—білий або жовтуватий порошок, розчинний у воді, виробляють синтетично.

Багато вітаміну у зародках і оболонках злакових культур, зеле­них кормах, макусі і дріжджах.

Він регулює водний, жировий, білковий і вуглеводний обмін. Нестача вітаміну призводить до нагромадження молочної і піро­виноградних кислот, припинення синтезу ацетилхоліну, недоокис - лення глюкози, що негативно впливає на нервову систему. Гіпо­вітаміноз у птиці супроводиться тонічними судорогами.

Вітаміни застосовують підшкірно і внутрішньом’язово. Твари­нам' і птиці згодовують сухі і рідкі пивні дріжджі, дріжджовані корми і пророщене зерно.

Ціанокобаламін (антианемін, вітамін В12) — червоного кольору кристали. Форма випуску — порошок і розчин в ампулах. У свиней та птиці синтезується бактеріями у товстій кишці, більша частина вітаміну не засвоюється і виводиться назовні з екскрементами. У жуйних тварин вітамін синтезується бактеріями рубця.

Застосовують для прискорення росту і розвитку тварин, про­філактики і лікування анемій, посилення кровотворної функції кісткового мозку. Для профілактики авітамінозу препарат ін’єкту­ють під шкіру. В раціон додають рибне борошно, молочну сироват­ку, бобові рослини і хлорелу.

Вітаміни групи С. Аскорбінова кислота (вітамін С) — безколірні кристали, розчинні у воді, виробляють їх син і етично. Багато вітаміну у хвої, плодах шипшини, кропиві, в зеленних рос­линах. Вуглеводи є матеріалом для біосинтезу вітаміну в орга­нізмі.

Гіповітаміноз і авітаміноз (цинга, скорбут) розвивається зде­більшого у свиней, хутрових звірів і рідше у коней.

Для поповнення нестачі вітаміну С (захворювання шкіри, сли­зових оболонок, кровоточивість) дають порошок всередину. Це відновлює вуглеводний обмін, окислювально-відновні процеси і знижує порозність кровоносних судин.

Вітаміни групи £>. Кальцифероли (вітамін О — протира - хітичний) — суміш двох вітамінів: кальциферолу (вітамін Б2) і холекальциферолу (вітамін В3). Вітамін 02 постійно утворюється в організмі з провітаміну ергостерину, якщо тварини зазнають оп­ромінювання ультрафіолетовими променями. Крім того, ергостерин міститься у дріжджах, якісному сіні і трав’яному борошні.

Для профілактики і лікування рахіту й остеомаляції тваринам дають з кормом 0,125 % олійний розчин ергокальциферолу, сухий дріжджовий концентрат вітаміну Г)2 (відеїн) і риб’ячий жир.

Токоферол (вітамін Е)—жовтувата маслоподібна речовина. Токоферолу багато міститься у пшеничних зародках. Вітамін ви­робляють синтетично. 1 мл олійного концентрату містить 0,003 то­коферолу.

Він сприяє нагромадженню ретинолу в організмі, бере участь і обміні вуглеводів, жирів і білків. Нестача вітаміну викликає: порушення сперміогенезу. У самок настає безплідність. Спостері­гаються численні зміни у скелетних м’язах, серці, печінці і крово­носних судинах. Захворювання у курчат і каченят супроводиться порушенням координації рухів.

Для запобігання гіпо - і авітамінозу Е використовують концент­рат вітаміну, який дають всередину або ін’єктують внутрішньо - м’язово. Збагачують раціон кормами, багатими на токоферол (зе­лена трава, конюшина, люцерна, морква).

Вікасол (вітамін ;К) — синтетичний порошок білого кольору, розчинний у воді. Форма випуску — порошок, таблетки, розчин в ампулах.

Нестача вітаміну гальмує біосинтез окремих компонентів плаз­ми (протромбін), що негативно впливає на зсіданні крові.

Гормональні препарати — лікарські речовини, які ідентичні природним гормонам, або їхні синтетичні аналоги. Ці речовини добувають з натуральних залоз внутрішньої секреції тва­рин, яких піддають забою. Гормони з тваринної сировини підляга­ють біологічній стандартизації, їх дозують в одиницях дії (ОД).

Промисловість випускає синтетичні аналоги гормонів. Вони більш стійкі, не потребують біологічної стандартизації і дозують­ся в одиницях маси. За дією синтетичні аналоги сильніші за при­родні гормональні препарати.

Гормональні препарати застосовують в разі порушення діяль­ності залоз внутрішньої секреції, пов’язаних із зниженням або підвищенням функції. Лікування спрямовують на поповнення ор­ганізму гормонами, яких не вистачає (замісна терапія), або такими, що пригнічують функцію тієї або іншої залози. Препарати вико­ристовують для прискорення росту і відгодівлі тварин.

Особливого значення набувають гормони та аналоги їх на мо­лочних комплексах та інших великих фермах для активізації і синхронізації статевої охоти у самок, підвищення статевої потен­ції і якості сперми у плідників.

До гормональних препаратів належать гравогормон, СЖК, естрадіол, прогестерон, тиреоїдин, інсулін та ін.

Гравогормон — світло-сірий або рожевий порошок, добутий з крові (сироватки) жеребних кобил. Це очищений гонадотропний препарат, який добре стимулює, відновлює і нормалізує статеву функцію самок. Порошок розчиняють в ізотонічному розчині нат­рію хлориду.

Призначають плідникам з розрахунку 5 ОД на 1 кг живої маси тіла для підвищення статевої потенції і поліпшення якості сперми. Кнурам розчин гравогормону ін’єктують двічі на тиждень протягом 2 місяців; бугаям— 1 раз на тиждень протягом місяця і баранам (1500 ОД) — 1 раз на тиждень протягом 2—3 тижнів.

Коровам при гіпофункції яєчників і багаторазових статевих циклах ін’єктують 9 ОД на 1 кг живої маси тварини.

Сироватка жеребних, кобил (СЖК) — прозора світло-жовтого кольору рідина. її беруть від здорових жеребних (45—90 днів) кобил віком 4—10 років. Вона має фоліколостимулюючий і лютеї - нізуючий гормони. Термін придатності'—1,5 року з дня виготов­лення.

СЖК застосовують в разі недорозвиненості матки, для підви­щення плодючості самок, при ендометритах, для стимуляції роз­витку й росту фолікулів в яєчниках і овуляції. З цією метою коро­вам і телицям підшкірно ін’єктують 2000—3500 ОД, вівцям 1000— 2500 і свиноматкам 10 ОД на 1 кг живої маси тіла. Якщо СЖК викликає алергічний стан тварини, замість неї можна використати КЖК (кров жеребних кобил).

Прогестерон (прогестин)—синтетичний аналог гормону жов­того тіла. Випускають у вигляді 1—2,5 % олійних розчинів. Ампула містить відповідно 10 або 25 мг прогестерону. Стимулює овуляцію. Застосовують у формі підшкірної - або внутрішньом’язової ін’єкції.

Естрадіол — естроген, який випускають в ампулах. В 1 мл 0,1 % розчину естрадіолу міститься 1 мг препарату активністю 10 000 ОД. Препарат використовують для розвитку фолікулів в яєчниках і прояву статевої охоти.

Тиреоїдин — жовто-бурого кольору порошок, нерозчинний у во­ді і спирті. Випускають у вигляді порошку і в таблетках по 0,1 і 0,2 г. Гормон тироксин (природний гормон щитовидної залози) підвищує всі біохімічні і фізіологічні процеси обміну речовин. Препарат застосовують для лікування гіпофункції щитовидної залози в дозі: коням 2—5, свиням 0,2—0,5 г.

Інсулін для ін’єкцій — гормон, який добувають з підшлункової залози тварин. Випускають у флаконах по 5—10 мл активністю 20, 40 і 80 ОД в 1 мл. Впливає на вуглеводний обмін. При гіпофунк­ції бета-клітин інсулярного апарата підшлункової залози виникає цукровий діабет: збільшується вміст цукру у крові (гіперглікемія) і сечі (глюкозурія).

Інсулін застосовують при гіпофункції підшлункової залози і цукровому діабеті. Він посилює утворення жиру. Розчин інсуліну ін’єктують підшкірно або внутрішньом’язово: великій рогатій ху­добі,— 150—300 і собакам — 5—20 ОД.

До групи гормонів та синтетичних аналогів їх належать пітуїт - рин, фолікулін (естрон), синестрол, пролан, хоріогонічний гонадо - тропін, овоген (гормонально-вітамінний препарат) та багато інших.

Засоби, що прискорюють відгодівлю. Підвищен­ню продуктивності, приростів і резистентності до несприятливих факторів зовнішнього середовища сприяє повноцінна годівля тва­рин кормами, що містять необхідний комплекс органічних і міне­ ральних речовин. Такі комбікорми, добавки (премікси), антибіо­тики, вітаміни, амінокислоти, ферменти і мікроелементи виготов­ляє промисловість. При згодовуванні вони прискорюють ріст З підгодівлю тварин на 8—20 %, знижують собівартість продукції.

Мікроелементи. У мінімальних кількостях мікроелементи (кобальту хлорид, марганцю сульфат, міді сульфат, йод, цинк, бор, селен та ін.) є необхідною складовою частиною організму. Вони відіграють певну роль у фізіологічних процесах. У деяких регіонах України корми містять недостатню кількість мікроелементів, які негативно впливають на ріст, розвиток і продуктивність тварин і птиці. З метою поповнення кормового раціону промисловість виго­товляє премікси (добавки) і полісолі, які згодовують згідно з ін­струкцією.

Основні лікарські форми. Застосовують тверді, рідкі і м’які лі­карські форми.

До твердих лікарських форм належать порошки, таблетки, пі - люлТ, болюси, капсули й збори.

Порошки — суха (сипка) лікарська форма, яку виготовляють ретельним подрібненням рослинних або неорганічних речовин. Во­ни бувають прості й складні. До складу простого порошку входить одна лікарська речовина, а складного — дві і більше. Іноді до ма­лих доз порошку додають наповнювачі (крохмаль, соду та ін.) для збільшення об’єму їх. Порошки дають тваринам всередину. Застосовують їх зовнішньо, а також для виготовлення інших лікарських форм.

Таблетки (плоскі, двоопуклі, овальні)—де спресовані завод­ським способом тверді лікарські речовини. Виготовляють їх з пев­них доз однієї або кількох лікарських речовин з додаванням на­повнювача. Вони довго зберігаються. Дають їх тваринам все­редину.

Пілюлі — кульки, виготовлені з маси, до складу якої входять лі­карська і формотворча речовини. Застосовують тваринам всередину.

Болюси — де великі пілюлі, що являють собою суміші лікар­ської формотворчої (житнього борошна, кореня алтеї) речовини. Болюси дають тваринам всередину. Зберігають протягом 1—2 днів.

Капсули — офіційна лікарська форма, яка призначена для за­стосування всередину ліків з неприємним смаком, запахом або та­ких, що подразнюють слизову оболонку ротової порожнини й стра­воходу, а також олії. Цю форму найчастіше готують із крохмалю або желатину. Капсули наповнюють твердими або рідкими лікар­ськими речовинами.

Збори — суміш висушених і подрібнених лікарських рослин. Із зборів готують відвари або настої 1:10; 1 : ЗО і 1 : 400, які засто­совують всередину та у вигляді примочок.

Брикети — тверда лікарська форма, яка виготовляється пресу­ванням лікарської (антибіотики, вітаміни, солі, макро - і мікроеле­менти, антигельмінтні і дезинфікуючі засоби) і формотворчої (бо­рошно, крохмаль або крейда) речовини. Брикети — зручна форма для згодовування групам рогатої худоби із стимулюючою і ліку­вально-профілактичною метою. Для стимуляції росту й розвитку тварин використовують добавки до кормів (премікси), зокрема різ­ні мікроелементи, вітаміни, антибіотики тощо.

До рідких лікарських форм належать розчини, мікстури, настої, настойки та ін.

Розчин — лікарська форма, яка складається з розчинника і роз­чиненої в ньому речовини. Як розчинники використовують дистильо­вану воду, етиловий спирт, гліцерин, етиловий ефір і різні олії. Роз­різняють водні, спиртові, ефірні та олійні розчини. Водні розчини використовують всередину, зовнішньо та для ін’єкцій, олійні — зов­нішньо та для ін’єкцій. Багато розчинів виготовляються заводським способом.

Мікстура складається з лікарської речовини й розчинника. До складу мікстур входять настої, настойки та інші рідини. Перед ви­користанням мікстуру збовтують, бо при відстоюванні вона розді­ляється на складові частини.

Настій являє собою водну витяжку з частин рослин (листя, цвіт). На вигляд це рідина певного кольору. Зберігати його можна протягом 3—4 днів.

Відвар — водна витяжка з різних частин рослин (частіше гру­бих), діюче начало яких погано екстрагується. Готують відвари кип’ятінням рослин у воді протягом певного часу.

Застосовують настої і відвари як всередину, так і у вигляді при­мочок.

Настойки — це прозорі рідкі спиртово-водні та спиртово-ефірні витяжки з рослин. Вони мають приємний запах тих рослин, з яких виготовлені. Настойки призначають всередину, зовнішньо та у ви­гляді ін’єкцій.

М’якими лікарськими формами є мазі, кашки й лініменти.

Мазь складається з лікарських речовин і мазевої основи (жири та жироподібні речовини). Мазі виготовляють змішуванням цих речовин у ступці. Мазь має певну концентрацію. Окремі мазі виго­товляють заводським способом (сіра ртутна, цинкова та ін.). За­стосовують для лікування слизових і шкірних покривів, ранових поверхонь.

Кашки — суміш рідких, порошкоподібних, напіврідких лікар­ських і формотворчих речовин. Бувають густуваті й густі кашки. Призначають їх всередину. Строк зберігання 1—2 дні.

Лініменти — це мазі рідкої консистенції, які готують змішуван­ням жирних олій з водними розчинами лугів або лікарських речо­вин з мильно-водними або мильно-спиртовими розчинами. Застосо­вуються зовнішньо. Перед використанням лінімент добре стру­шують.

Слиз — в’язка гомогенна рідина, яку добувають тривалим ки­п’ятінням або настоюванням рослинного матеріалу чи розведенням у воді камеді. Слиз призначають зовнішньо, всередину і ректально для послаблення подразнювальної дії лікарської речовини.

Способи введення лікарських речовин в організм тварин різно­манітні. Від них залежать дія лікарських речовин на організм і швидкість всмоктування їх. Є два способи введення лікарських ре­човин: ентеральний (через рот і пряму кишку) і парентеральний (підшкірно, внутрішньом’язово, внутрішньовенно, через дихальні шляхи).

Найпростіший і найзручніший спосіб введення ліків — через рот. Більшість ліків дають тваринам з будь-яким кормом, а рідкі — за допомогою гумової пляшки. Проте під дією шлункових, соків, ферментів шлунку і підшлункової залози лікарські речовини част­ково втрачають свою активність. Тому всмоктування їх у шлунку незначне. Основне всмоктування відбувається в тонких кишках. Течією крові ліки заносяться в печінку, де також частково втрача­ють свою активність.

При введенні ліків через пряму кишку не відбувається такого руйнування та інактивації діючого начала їх, як у шлунку. Вони всмоктуються без попереднього впливу шлункових соків і захисної системи печінки. Вводять ліки у Пряму кишку за допомогою кліс­тирної кружки.

При ін’єкційному способі введення (підшкірно, внутрішньом’я - зово, внутрішньокістково, всередину порожнин) порушується ціліс­ність тканини, а дія ліків більш ефективна. Негативним у застосу­ванні ліків цим способом є те, що у деяких тварин спостерігаються стресові явища. Досить ефективне введення лікарських форм у кро­воносну систему (вени, артерії, аорту), але для цього потрібні спе­ціальні прилади й відповідні навички.

Здебільшого тварин лікують індивідуально. Проте завдяки впро­вадженню аерозолей застосовують групове лікування (у птахівни­цтві, свинарстві при проведенні дегельмінтизації).

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить