Епітеліальні тканини

Характерні морфологічні ознаки епітеліальних тканин

Епітеліальні тканини - це сукупність диферонів полярно диференційованих, щільно прилеглих один до одного клітин, розташованих у вигляді пласта на базальній мембрані; у них відсутні кровоносні судини і дуже мало міжклітинної речовини або ж її взагалі немає.

Функції. Епітелії покривають поверхню тіла, вторинні порожнини тіла, внутрішню і зовнішню поверхні порожнистих внутрішніх органів, утворюють секреторні відділи і вистилають вивідні протоки екзокринних залоз. Основні їх функції: розмежувальна, захисна, всмоктуюча, секреторна, екскреторна.

Гістогенез. Епітеліальні тканини розвиваються зі всіх трьох зародкових листків. Епітелії ектодермального походження є переважно багатошаровими, а що розвиваються з ентодерми - завжди одношарові. З мезодерми розвиваються як одношарові, так і багатошарові епітелії.

Класифікація епітеліальних тканин

1. Морфофукціональна класифікація враховує особливості будови і виконувані функції тим або іншим видом епітелію.

По будові епітелії підрозділяються на одношарові і багатошарові. Головний принцип цієї класифікації - відношення клітин до базальної мембрани (табл. 1). Функціональна специфіка одношарових епітеліїв звичайно визначається наявністю спеціалізованих органел. Так, наприклад, в шлунку епітелій одношаровий, призматичний, однорядний залозистий. Перші три визначення характеризують особливості будови, а останнє - свідчить про те, що епітеліоцити шлунку виконують секреторну функцію. У кишечнику епітелій одношаровий, призматичний, однорядний каймистий. Наявність щіткової облямівки у епітеліоцитів припускає всмоктуючу функцію. У повітряносних шляхах, зокрема в трахеї, епітелій одношаровий, призматичний, багаторядний війчастий (або миготливий). Відомо, що вії в даному випадку грають захисну функцію. Багатошарові епітелії виконують захисну і залозисту функції.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика одношарових і багатошарових епітеліїв.

2. Онтофілогенетична класифікація (по Н. Г.Хлопіну). Ця класифікація враховує, з якого ембріонального зачатка розвинувся той або інший епітелій. Згідно цієї класифікації розрізняють епідермальний (шкірний), ентеродермальний (кишковий), целонефродермальний, епендімогліальний і ангіодермальний типи епітеліїв.

Так, наприклад, епітелій шкірного типу покриває шкіру, вистилає ротову порожнину, стравохід, беззалозисті камери багатокамерного шлунку, піхву, сечовипускальний канал, кінцеаий відділ анального каналу; епітелій кишкового типу вистилає однокамерний шлунок, сичуг, кишечник; епітелій целонефродермального типу вистилає порожнини тіла (мезотелій серозних оболонок), утворює канальці нирок; епендімогліальний тип епітелію вистилає шлуночки мозку і центральний канал спинного мозку; ангіодермальний епітелій вистилає порожнини серця і судин.

Для одношарових і багатошарових епітеліїв характерним є наявність спеціальних органел - десмосом, полудесмосом, тонофіламентів і тонофібріл. Крім того, одношарові епітелії можуть мати на вільній поверхні клітин вії і мікроворсинки (див. розділ «Цитологія»).

Всі типи епітеліїв розташовуються на базальній мембрані (мал. 7). Базальна мембрана складається з фібрілярних структур і аморфного матриксу, що містить складні білки - глікопротеїни, протеоглікани і полісахариди (глікозаміноглікани).

Мал. 7. Схема будови базальної мембрани (по Ю. К.Котовському).

БМ - базальна мембрана; С - СвІТла пластинка; Т - темна пластинка. 1 - цитоплазма епітеліоцитів; 2 - ядро; 3 - полудесмосоми; 4 - кератинові тонофіламенти; 5 - якірні філаменти; 6 - плазмолема епітеліоцитів; 7 - заякорюваючі філаменти; 8 - рихла сполучна тканина; 9 - гемокапіляр.

Базальна мембрана здійснює регуляцію проникності речовин (бар'єрна і трофічна функція), перешкоджає інвазії епітелію в сполучну тканину. Глікопротеїни (фібронектін і ламінін), що містяться в ній, сприяють адгезії епітеліоцитів до мембрани і індукують їх проліферацію і диференціацію в процесі регенерації.

3. По місцерозташуванню і функції епітелії ділять на: поверхневі (покривають органи зовні і зсередини) і залозисті (утворюють секреторні відділи і вивідні протоки екзокринних залоз).

Поверхневі епітелії є пограничними тканинами, які відділяють організм від зовнішнього середовища і беруть участь в обміні речовин і енергією між організмом і зовнішнім навколишнім середовищем. Вони розташовуються на поверхні тіла (покривні), слизових оболонок внутрішніх органів (шлунку, кишечника, легенів, серця та ін.) і вторинних порожнин (вистилаючі).

Залозисті епітелії володіють вираженою секреторною активністю. Залозисті клітини - гландулоцити характеризуються полярним розташуванням органел загального значення, добре розвиненими ЕПС і комплексом Гольджі, наявністю секреторних гранул в цитоплазмі.

Процес функціональної діяльності залозистої клітини, пов'язаний з утворенням, накопиченням і виділенням секрету за її межі, а також відновленням клітини після виділення секрету, називається секреторним циклом.

В процесі Секреторного циклу в гландулоцити з крові поступають початкові продукти (вода, різні неорганічні речовини і низькомолекулярні органічні сполуки: амінокислоти, моносахариди, жирні кислоти та ін.), з яких з участю органел загального значення синтезується секрет і накопичується в клітинах, а потім шляхом екзоцитоза виділяється в зовнішнє (екзокринні залози) або внутрішнє (ендокринні залози) середовище.

Виділення секрету (екструзія) здійснюється шляхом дифузії або у вигляді гранул, але може також шляхом перетворення всієї клітини в загальну секреторну масу.

Регуляція секреторного циклу здійснюється з участю гуморальних і нервових механізмів.

Регенерація епітеліїв

Для різних типів епітеліїв характерна висока активність регенерації. Вона здійснюється за рахунок камбіальних елементів, які діляться мітозом і постійно поповнюють спад клітин, що зношуються. Залозисті клітини, які виробляють секрет по мерокриновому і апокриновому типу, крім цього, здатні підтримувати свою життєдіяльність не тільки шляхом розмноження, але і за рахунок внутрішньоклітинної регенерації. У голокринових залозах постійно гинучі гландулоцити в процесі секреторного циклу заміщаються за рахунок поділу стовбурових клітин, розташованих на базальній мембрані (клітинна регенерація).