Біотехнологія (від лат. bios – життя, technos – архітектура, мистецтво logos – наука) — нова галузь науки і виробництва, що ґрунтується на використанні біологічних процесів і об’єктів для виробництва економічно важливих речовин і створення високопродуктивних сортів рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів У буквальному розумінні слова біотехнологія — це “біологія + технологія”, тобто використання фундаментальних біологічних знань у практичній діяльності, спрямованій на виробництво лікарських препаратів, ферментів, білків, барвників, вітамінів та інших біологічно активних сполук, генетичному конструюванні організмів тощо [Cассон, 1987]. Сучасна біотехнологія ґрунтується на основних досягненнях біохімії, мікробіології, генетики, молекулярної біології, клітинної біології, екології та інших біологічних і технічних наук. Основними напрямками біотехнології є: промислова мікробіологія, біотехнологія виробництва ферментів та фармацевтичних препаратів, біотехнологія переробки відходів та вторинних продуктів, біотехнологія збагачення руд, біотехнологія виробництва етанолу (метанолу) та біогазу, технологія рекомбінантних ДНК, одержання гібридів та клональна біотехнологія. У біотехнології, як комплексній науці, за об’єктами дослідження можна виділити три великі розділи: біотехнологія рослин, біотехнологія тварин і біотехнологія мікроорганізмів [Герасименко, 1989]. Історично біотехнологія виникла на основі традиційних мікробіологічних виробництв, оскільки більшість подібних “технологій” необдумано застосовувалися ще у давнину при отриманні вина, пива, хліба тощо. Дальший розвиток цих традиційних біовиробництв був пов’язаний з досягненнями у біохімії та інших науках біологічного циклу. Так, завдяки стрімкому прогресу вірусології (у дослідженнях бактеріофагів), бактеріології (поглибленому вивченню фізіології, генетики і молекулярної біології кишкової палички, а також вивченню плазмід), молекулярної генетики (встановлення генетичного коду) і ензимології (відкриття ферментів рестрикції) були накопичені знання і розроблені методи генної інженерії [Герасименко, 1989]. У 1953 році Сенгер встановив повну структуру білка інсуліну, а Уотсон і Крік довели подвійну структуру молекули ДНК. У 1963 році Ніренберг розшифрував генетичний код та довів його універсальність як для бактерій, так і для вищих організмів та людини. У 60-их роках внаслідок удосконалення аналітичних методів, запропонованих Сенгером, та встановлення у 1967 році Едманом і Беггом закономірностей процесу деградації білків з’явилася можливість автоматично визначати структуру білків. У 1978 році було встановлено послідовності більше, ніж для 500 білків. Був складений електронний атлас білків [Rosnay, 1981 — Cассон, 1987]. Процес аналітичного визначення структури продовжує удосконалюватися. У 1963 році на основі досліджень Меріфілда були створені перші прилади, завдяки яким став можливим автоматизований синтез поліпептидів на основі структури ДНК. У 1980 році Ітакура створив перший синтезатор генів на основі відомої структури білків [Cассон, 1987]. Таким чином, розвиток біологічних знань є результатом технічного прогресу, тоді як біологічна наука, збагачена досягненнями ензимології та генетики, може створити систему взаємозв’язаних галузей біотехнології. Перевагою цих галузей буде те, що в їх основі буде лежати функціонування природних систем, метаболічні механізми яких будуть підпорядковані інтересам людства.