Ендокринна система

Загальна характеристика і функціональне значення

Ендокринна система є сукупністю органів (залози внутрішньої секреції), їх окремих частин і клітин, які поставляють в кров і лімфу гормони - високоактивні регуляторні чинники, що стимулюють або пригноблюють обмін речовин, соматичне ріст, репродуктивні функції.

Гормони володіють дистантною дією, в малих концентраціях вони викликають вельми виражений ефект.

Гормони володіють специфічною дією на клітини - або органи-мішені (ефектори).

Функціональне збудження клітин-мішеней. Гормони взаємодіють з клітинами-мішенями унаслідок наявності на поверхні їх плазмолеми спеціальних хімічних рецепторів. Взаємодія здійснюється по типу комплементарності. Скріплення гормону з рецептором активізує в клітині фермент аденілатциклазу, що приводить до утворення з АТФ циклічного аденозінмонофосфата (цАМФ), який в свою чергу запускає внутрішньоклітинні ферменти, що приводять клітину-мішень в стан збудження.

У функціональному плані ендокринна система тісно пов'язана з нервовою системою: вони разом виробляють гуморальні регуляторні чинники. Зокрема, ендокринна система виробляє гормони, а нервові клітини - нейротрансмітери (переважне нейроаміни): норадреналін, серотонін, дофамін та ін. І ті, і інші беруть участь в нейрогуморальній регуляції функцій органів і систем організму, підтримуючи гомеостаз.

У морфологічному плані всі залози внутрішньої секреції - паренхіматозні органи, покриті сполучнотканинною капсулою, їх стромою є сполучна тканина, а паренхіма складається з епітеліальної або нервової тканини. Залози не мають вивідних проток, багато забезпечені кровоносними і лімфатичними судинами.

Класифікація ендокринної системи

До складу ендокринної системи входять:

1. Центральні регуляторні органи (гіпоталамус, гіпофіз, епіфіз).

2. Периферичні ендокринні залози (щитовидна залоза, прищитовидні залози, надниркові залози).

3. Органи із змішаною секрецією (гонади, плацента, підшлункова залоза).

4. Дифузна ендокринна система (ДЕС), представлена одиночними гормонопродукуючими клітинами. До них відносяться:

• нейроендокринні клітини неендокринних органів: APUD-система;

• одиночні клітини, що продукують стероїдні та ін. гормони.

Залежно від функціональних особливостей розрізняють 4 основні групи органів ендокринної системи:

1. Нейроендокринні трансдуктори (перемикачі), що виділяють трансміттери (посередники) - ліберини і статини.

2. Нейрогемальні утворення: медіальне утворення гіпоталамуса (eminentia medialis) і нейрогіпофіз.

3. Центральний орган регуляції - аденогіпофіз.

4. Аденогіпофіззалежні і аденогіпофізнезалежні периферичні ендокринні утворення.

 Дифузна ендокринна система (ДЕС)

ДЕС представлена одиночними гормонопродукуючими клітинами. Інакше називається APUD-система (Amine Precursors Uptake and Dekarboxilation), або ПОДПА - поглинання і декарбоксилування попередників амінов.

Одиночні гормонопродукуючі клітини зустрічаються в головному мозку, дихальній, травній (див. в розділі «Травна система») системах та ін. органах.

1) APUD-клітини мають нейральне походження, вони продукують нейроаміни.

2) Інша група клітин має не нейральне походження, наприклад, гландулоцити семеника, фолікулярні клітини яєчника. Вони продукують гормони стероїдної природи.

Передача хімічної інформації від клітини до клітини здійснюється за допомогою наступних способів міжклітинних комунікацій:

1) нейрокрінний (синаптичній) спосіб - нейротрансмітер переноситься до ефектору через синапс;

2) нейроендокринний спосіб - через нейровазальний синапс медіатор поступає в кровотік і далі до мішеней;

3) ендокринний спосіб - гормон із залозистої клітини поступає в кровотік і уловлюється специфічними рецепторами клітин-мішеней;

4) паракринний спосіб - продукт секреції клітин поступає в міжклітинний простір і переноситься до інших клітин без участі кровотоку;

5) епікринний спосіб - пряме надходження продукту інформації від клітини до клітини.