Як відомо, лабораторні методи діагностики є досить цінними методами при інфекційних хворобах у постановці етіологічного діагнозу. В усіх випадках при підозрі на інфекційну хворобу для лабораторної діагностики необхідна наявність біологічного чи патологічного матеріалу, який відповідно, відбирається від хворої, забитої або загиблої тварини. Такими матеріалами можуть бути молоко, фекалії, сеча, секрет із носа, рота, гортані, трахеальний слиз, змиви з піхви, препуціального мішка, вміст афт, абсцесів, виразок, зіскріби шкіри, шматочки паренхіматозних органів, лімфатичних вузлів, трубчаста кістка, серце, головний і спинний мозок, уражені ділянки тканин або органів і інше. При деяких інфекційних хворобах (ботулізм, харчові токсикоінфекції) як матеріал для дослідження в лабораторію направляють корм.
Найбільш уживаними методами лабораторної діагностики інфекційних хвороб є бактеріологічний і вірусологічний методи дослідження.
В усіх випадках відбирання та пересилання біологічного чи патологічного матеріалу необхідно керуватися рядом правил і відповідних інструкцій по боротьбі з інфекційними хворобами тварин. Основними з цих правил є:
¾ необхідність відбирання патматеріалу якомога раніш після смерті тварини;
¾ недопущення забруднення матеріалу сторонньою мікрофлорою при його відбиранні (беруть стерильним інструментом і поміщають у стерильний посуд);
¾ виключення можливості розсіювання збудника інфекції при транспортуванні матеріалу (герметичне, водонепроникне упакування, дерев’яні чи металеві пенали);
¾ необхідність консервування матеріалу в разі неможливості його швидкої доставки в лабораторію.
Матеріал до лабораторії надсилають, як правило, у скляному посуді, оскільки, скло не має токсичних властивостей і легко стерилізується. Тару (банки, флакони, пробірки, піпетки і т. п.), у якій пересилають матеріал, старанно миють у теплій воді з милом, споліскують і стерилізують в автоклаві при температурі 120оС протягом 15 хвилин. Гумові пробки стерилізують протягом 10 хвилин в 0,5% розчині фенолу чи іншого антисептика. Предметні скельця спочатку 10 хвилин кип’ятять в 1-2% розчині соди, старанно миють у воді, висушують і зберігають у спирт-ефірі (1:1). Окрім скляного посуду часто використовують поліетиленові мішечки, пластикові або металеві пенали, дерев'яні ящички, і інше. Але така тара повинна відповідати вимогам щодо герметичності, а при необхідності, ще і стерильності.
Слід також пам'ятати, що в одному посуді не можна розташовувати матеріал, із якого передбачається виділення збудника, взятий з різних частин організму, чи від різних тварин (виключенням є матеріал, що консервується безпосередньо на місці, взятий від однієї тварини і, направляється лише для гістологічного дослідження).
Умовно весь матеріал, що надсилається в лабораторію для дослідження, можна розділити на Прижиттєвий, тобто взятий від хворих тварин і Посмертний – взятий від забитих із діагностичною метою тварин і трупів.
Матеріалом, який беруть для дослідження при житті, у тварини є:
Молоко – беруть для бактеріологічного дослідження при підозрі на бруцельоз окремо з кожної долі вимені відбирають по 10-15 мл і 100-150 мл (з ураженої долі) при підозрі на туберкульоз. Вим'я попередньо обмивають теплою водою і дезінфікують 700 спиртом. Перші порції молока здоюють окремо і для дослідження не беруть. В разі тривалого транспортування молоко можна консервувати 1%-м розчином борної кислоти, або 1%-м розчином генціанвіолету у співвідношенні 1:25000.
Фекалії – беруть під час акту дефекації, або безпосередньо із прямої кишки в кількості 100-150 г за допомогою стерильної ложки. Якщо у фекаліях знаходять слиз, згустки крові, або клаптики слизової оболонки кишок – їх відбирають окремо.
Секрет із носа, глотки, гортані – беруть за допомогою стерильного ватно-марлевого тампона, який поміщають у стерильні пробірки з 0,5 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.
Окрім цього, із ротової порожнини й глотки, для дослідження може відбиратися слина, вміст афт, епітелій, слиз.
Трахеальний слиз – беруть для дослідження за допомогою трахеотубуса, або через спеціальний носо-трахеальний зонд. Це невеликого діаметра (до 0,5-0,6 см) гумова трубка, всередину якої вставлений металевий стержень із шматочком стерильної марлі на кінці. Зонд через носову порожнину вводять у трахею і рухають металевий стержень вперед. У цьому разі шматочок марлі подразнює слизову оболонку трахеї, тварина кашляє і слиз потрапляє на марлю, яку після виведення зонду із трахеї поміщають у стерильний посуд, із невеликою кількістю фізіологічного розчину.
Вміст абсцесів, виразок, ран – беруть залежно від характеру об'єкта і його локалізації частіше за допомогою стерильних пастерівських піпеток або шприців.
Зіскріби – відбирають при ураженнях шкіри, чи слизових оболонок. Їх роблять за допомогою скальпеля на межі ураженої й здорової ділянки шкіри чи слизової оболонки. Якщо одночасно з ураженням шкіри спостерігають ураження і волосяного покриву, його теж відбирають для дослідження.
Патологічним матеріалом, залежно від характеру підозрюваної хвороби, можуть бути різні органи, тканини, рідини (шматочки органів, пунктати).
Як правило, трупи птахів та невеликих тварин надсилають до лабораторії цілими. Трупи великих тварин розтинають у спеціально відведених місцях у господарстві і відбирають необхідні органи чи зразки.
Кожну пробу відбирають стерильним інструментом і поміщають в окремий стерильний посуд. При необхідності відбирання частини органу для дослідження поверхню його розрізу припалюють нагрітим над полум'ям спиртівки шпателем.
Частину кишки разом з вмістом відбирають, перерізуючи її між подвійними лігатурами, накладеними з обох кінців. Кров і інші рідини організму відбирають у пастерівські піпетки, кінці яких запаюють з обох боків.
У кожному конкретному випадку при підозрі на інфекційну хворобу до лабораторії необхідно надсилати той патологічний матеріал, який перерахований у Ветеринарному Законодавстві при тому інфекційному захворюванні, на яке виникла підозра.
Застереження!!! Трупи тварин, загибель яких викликана спороутворюючими мікроорганізмами, розтинати суворо заборонено!
Патматеріал для лабораторного дослідження необхідно відбирати й доставляти в лабораторію якомога раніше після загибелі тварини, аби звести до мінімуму вплив постмортальних змін, які настають в органах і тканинах, на результати досліджень. При неможливості доставки матеріалу в лабораторію чи його дослідження в перші 20-30 годин після загибелі тварин чи птахів його консервують і надсилають у лабораторію лише консервованим.
Найбільш часто вживаним консервантом патматеріалу для бактеріологічного дослідження є стерильна вазелінова олія та 30%-й водний розчин хімічно чистого гліцерину. Воду для приготування консерванту попередньо кип’ятять протягом 30 хвилин. Об'єм консерванту повинен перевищувати об'єм патматеріалу в 4-5 разів.
Патматеріал для вірусологічних досліджень консервують 30-50%-м розчином хімічно чистого гліцерину, що приготовлений на фізіологічному розчині, попередньо простерилізованому в автоклаві при температурі 1200С протягом 30 хвилин.
Для бактеріо - та вірусологічного досліджень консервувати матеріал можна також і низькими температурами, використовуючи з цією метою сухий лід, або його суміш з етиловим спиртом; сніг, лід та їх суміші з кухонною сіллю.
При використанні холоду як консерванту необхідно пам'ятати, що у цьому разі недопустимі значні перепади температури (заморожування-відтаювання), які призводять до руйнування як мікробних клітин, так і вірусів.
Консервантом при гістологічних дослідженнях найчастіше служить 10%-й водний розчин формальдегіду, а при його відсутності – 96о спирт.
До матеріалу, який надсилають у лабораторію для досліджень, обов'язково додають супровідний документ, де, по можливості, зазначають якомога більше інформації як про досліджуваний матеріал, так і про хвору, забиту чи загиблу тварину (із якого господарства; вид, стать, вік хворої тварини чи групи тварин; короткий опис клінічних ознак та патолого-анатомічних змін; характер проведеного лікування, чи його відсутність; кількість проб матеріалу і таке інше), а також прохання про необхідність проведення відповідних діагностичних досліджень з метою підтвердження або виключення наявності в господарстві того чи іншого інфекційного захворювання, виявлення токсину, збудника, його чутливості до лікарських засобів і т. п. Супровідний документ складає та підписує ветеринарний фахівець і надсилає до лабораторії разом із біологічним чи патологічним матеріалом, як правило, спеціальним посланцем (нарочним) або поштою.