Рекомендації з визначення морфологічних критеріїв органів гемоімунопоезу та розроблення заходів, які забезпечують їх ріст і розвиток у телят новонародженного періоду

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.00 (2 Голоса)

СІМФЕРОПОЛЬ – 2009 УДК 619:577.27

Рекомендації розроблено на основі результатів науково-дослідної роботи «Дослідити особливості морфогенезу імунокомпетентних структур та розробити критерії морфологічної оцінки їх недорозвинення у взаємозв’язку із життєздатністю тварин неонатального періоду».

Запропоновані рекомендації з технології вирощування телят з моменту народження до кінця новонародженого періоду, який співпадає з початком функціонування рубця. При цьому приймаються до уваги особливості пренатального розвитку новонароджених телят за розробленими тестовими показниками. В основу визначення тестових показників пренатального розвинення телят положені морфофункціональні особливості їх органів універсального гемоімунопоезу і лимфоцитопоезу. Рекомендації дозволяють підвищити не тільки збереження телят, але й зумовлюють повну реалізацію генетичних потенцій їх росту і розвитку та життєздатності у новонароджений і молочний періоди. Також в них подані заходи, що запобігають захворюванню з проявами порушення функції органів травлення у телят.

Наведений повний опис морфофункціональних особливостей органів гемоімунопоезу та методичних підходів щодо з’ясування і корекції організменого статусу свійських тварин. Дані надані у формі, яка максимально сприяє їх практичному використанню. Рекомендації призначені для лікарів ветеринарної медицини, власників скотарських господарств та технологів тваринництва.

За редакцією Б. В. Криштофорової.

Розробники: Співробітники кафедри анатомії і фізіології тварин Південного філіалу Національного університету біоресурсів и природокористування України «Кримський агротехнологічний університет»

Б. В. Криштофорова, доктор ветеринарних наук, професор;

В. В. Лемещенко, доктор ветеринарних наук, професор;

В. Г. Соколов, кандидат ветеринарних наук, доцент.

Рецензенти: В. Т. Хомич, доктор ветеринарних наук, професор;

В. Л. Ковалёв, доктор ветеринарних наук, професор.

 

ВСТУП

Проблеми вирощування здорових продуктивних тварин нині мають спільні риси для всіх країн світу, незалежно від форм господарювання. І це тому, що вони зумовлені зростаючою дією антропогенних чинників та технізацією виробничих процесів. Певна ізоляція тварин від умов навколишнього середовища, зростання у зовнішньому середовищі метаболітів людської діяльності особливо негативно відображаються на захисних властивостях їх організму, викликаючи не тільки порушення росту і розвитку, але й сприяють поширенню різних захворювань.

Проявом зниження імунного статусу тварин в умовах їх утримання, перш за все, стало народження недорозвиненого приплоду. Тварини, які перехворіли, відстають у рості і розвитку, не реалізують генетичних потенцій продуктивності, дають ще слабкіший приплід, призводячи до замикання “порочного кола”.

За відсутності природних чинників, особливо у період новонародженості, не повністю реалізується запрограмований в організмі генетичний потенціал його росту і розвитку. Як результат, знижуються адаптивні можливості і життєздатність організму тварин, що проявляється скороченням тривалості їх біологічного життя. Часто корів використовують, в основному, не більше 2-3 отелів.

Ознаки деградації виду виявляються, перш за все, у прогресивному зниженні функції відтворення. Запліднення самок продуктивних тварин сягає 60-70%, птиці – 25-60%. На 100 голів корів у господарствах отримують 70-80 телят при біологічній можливості 100-105. Збільшується тривалість сервіс-періоду, зростає кількість випадків внутрішньоутробної загибелі плодів, патологічних родів і післяродових ускладнень. Все це свідчить про те, що у майбутньому може зникнути певний вид тварин, як це відбувається у природному біоценозі.

У практичній роботі лікарю ветеринарної медицини та тваринникам дуже часто приходиться приймати різні заходи з метою збереження новонароджених тварин. Наразі значне забруднення довкілля, яке є наслідком технізації виробничих процесів і чинників людської діяльності, зумовило зміни у відношеннях в системі «мати-плацента-плід» народження тільки 5-7% продуктивних тварин, статус організму яких відповідає гестації. Вони, за екстер'єрними характеристиками, проявом рухової активності, рефлексу смоктання та іншими безумовними рефлексами відповідають порідним показникам, що встановлені для них ще у XVIII-XIX віках.

Загальноприйнята технологія за такої умови не потребувала пильного нагляду за новонародженими, а тільки завчасної годівлі молозивом матері та утримання у відповідних приміщеннях. Наразі новонароджених телят розміщують в окремих клітках відразу після народження, годують молозивом за загальноприйнятою нормою – 2 літра. При цьому ні лікар ветеринарної медицини, ні доярки (телятниці) не звертають увагу на морфофункціональний стан організму новонародженого. У значно більших випадках не приймають до уваги час народження теляти, який від моменту отелення до годівлі коливається від 30 хвилин до 10 годин і більше. Звичайно, при народженні теля витрачає велику кількість енергії, яка потребує поповнення за рахунок молозива. Значна кількість імуноглобулінів у молозиві у такому разі не є стартовими, які спонукають функціональну активність залоз тонкої кишки і являються запороговим діючим фактором на імунні утвори, що містяться у ньому. У такому разі перша годівля викликає порушення травлення, проявляючись виділенням рідких фекалій, забарвлення яких майже співпадає із таким молозива. За умовою своєчасного прийняття заходів, які не потребують значних витрат (заміна молозива настоями та відварами трав), таке порушення проходить через 1-2 доби без помітних змін. Проте навіть у випадку народження теляти морфофункціональний статус організму яких співпадає з порідними показниками, перші ознаки порушення функції органів травлення не приймаються до уваги обслуговуючим персоналом. Тільки у разі, коли теля відмовляється від прийому корму, а стан його організму значно погіршився, повідомляють про хворобу лікарю ветеринарної медицини. Оглянувши хворе теля, лікар приймає відповідні лікувальні заходи, що дає можливість врятувати життя тварини, проте, вже відбувається порушення росту і розвитку організму. Добовий приріст живої маси стає мінімальним і не перевищує 70 г, що призводить до росту економічних витрат. На цьому тлі зростає економічні затрати.

Більш негативні результати отримують тваринники за умовою народження пренатально недорозвинутого теляти з різкою проявою клінічних ознак.

Етологічні дослідження свідчать, що за умовою не досить вагомого пренатального недорозвинення у новонароджених телят відбувається тільки дещо незначна затримка домінант: рухової активності і прояву рефлексу смоктання (до 45-60 хв.). Проте значне недорозвинення новонароджених телят, яке проявляється вже наочно – зменшенням живої маси, промірів статей тіла, червонуватим забарвленням носо-губного дзеркала, відсутністю різцевих зубів на нижній щелепі свідчить про те, що для збереження життя такому теляті необхідна особлива увага до умов його годівлі і вирощування. Пренатально недорозвинених телят у теперішній час народжується більше 60%. Як свідчать наші дослідження, чинником, що не тільки пригнічує ріст і розвиток імунних утворів, але й спричиняє підвищену їх чуттєвість до імуноглобулінів молозива є порушення плацентарного бар’єру.

У такому разі годівля новонароджених телят молозивом, особливо запізніла, викликає порушення кишкового типу травлення на тлі швидкого розвитку алергії місцевої або загальної реакції. У такому випадку годівля телят молозивом буває першою і останньою. Такий стан виникає тому, що молозиво у меншій мірі діє як чинник поповнення енергетичних затрат, але сприяє підвищенню перистальтики кишечника та проникненню в кровообіг токсинів. Цьому сприяє особлива функція печінки, яка притаманна для всіх новонароджених ссавців. По перше, паренхіма печінки має незавершену будову, яка негативно впливає на реалізацію її антитоксичної функції. Окрім того, наявність венозної протоки, яка поєднує пупково-ворітний колектор (утворений залишком пупкової і ворітною венами печінки) з каудальною порожнистою веною, сприяючи розповсюдженню токсинів з течією крові, викликаючи його загальну інтоксикацію. Крім того, печінка у недорозвинутого теляти у неповній мірі виконує гемодинамічну функцію регуляції об’єму течії крові до серця, що у свою чергу на першому етапі призводить до «стомлення» міокарду від його надмірного навантаження та підвищення в’язкості крові (за умовою дегідратації організму), а потім до незворотних змін у серцевому м’язі, що зумовлює міокардіодистрофію. Як наслідок цього наступає загибель теляти, на тлі незначних змін у слизовій оболонці кишечника. Проте відбувається дилатація камер серця та міокарда, що свідчить про недостатність серцевої діяльності та застійних явищ у малому колі кровообігу. Виникає набряк легень, який притаманний телятам значно старшого віку.

Отже, стан екології не тільки негативно впливає на матір, але й на розвиток плоду, викликаючи пренатальну недорозвиненість. У такому разі необхідно негайно об’єднати всі зусилля на двох напрямках:

1. Створити технологічні умови годівлі та утримання новонароджених тварин, відповідні до їх біологічних потреб.

2. Зупинити забруднення екології, а потім значно її поліпшити.

У рекомендаціях, які ми пропонуємо, найбільша увага виділяється першому напрямку – створенню біологічно обгрунтованих технологічних прийомів годівлі і утримання з метою підвищення життєздатності телят.

1.  Загальні положення

Для визначення особливостей пренатального періоду онтогенезу новонароджених продуктивних тварин певне теоретичне і практичне значення мають загальнобіологічні критерії статусу їх організму, такі як зрілонародженість (матуронатність) і незрілонародженість (іматуронатність). Більшість продуктивних новонароджених тварин відносять до зрілонарожуючих.

Зрілонароджуючі тварини, перш за все, характеризуються здатністю до відносно самостійного існування з перших хвилин після народження за умови наявності джерела корму.

Матуронатні тварини народжуються зрячими, із відкритими слуховими отворами та проявом статолокомоторних актів (вставання, фіксації тіла у стоячому положенні) через 15-20 хвилин та можливістю пересування у просторі за допомогою кінцівок. Одночасно проявляються домінанти не тільки на необхідність споживання корму, але й на рухову активність.

Наразі, протягом перших діб життя матуронатні тварини проявляють умовний рефлекс на джерело корму та розпізнають свою “годувальницю”. Прояв безумовних рефлексів у зрілонароджуючих тварин виникає за декілька хвилин після народження. Така активність реалізації безумовних рефлексів визначена еволюційно, тому що новонароджені матуронатні тварини з перших хвилин життя знаходяться в умовах стада, яке швидко пересувається у просторі і зазнає значних змін середовища. Крім того, пересування стада у просторі викликає значну зміну навколишнього середовища, що потребує більш розвинутих органів імунного захисту, характерних для зрілонароджуючих тварин.

Іматуронатні тварини народжуються сліпі, із закритими слуховими отворами, локомоторні рухи їх проявляються тільки у вигляді повзання. Кінцівки при повзанні тільки допомогають протягувати тулуб у просторі. Для їх існування необхідна певна турбота батьків, які не тільки годують, але й доглядають і забезпечують їх гігієну. Нездатність виконувати локомоторні акти матуронатними тваринами пов’язана з особливостями їх пренатального остеогенезу. Майже в усіх кісткових органах, у тому числі і трубчастих кістках кінцівок, при народженні виявляються тільки діафізарні (основні) центри окостеніння.

Загальнобіологічною особливістю організму всіх новонароджених (матуронатних та іматуронатних) тварин є незавершеність структур, що поряд із його вразливістю і незахищеністю, є великим надбанням можливостей швидких адаптивних змін відповідно до умов зовнішнього середовища та значної інтенсивності реалізації генетичних потенцій формоутворення.

Відомо, що після народження, матуронатні та іматуронатні тварини певний час зберігають особливості структур пізнього плодового періоду. На наш погляд, організм зрілонароджуючих і незрілонароджуючих видів тварин більше утворений із провізорних органів, тканин і клітин. Проте одні провізорні утворення зникають або трансформуються порівняно швидко (миттєво), а інші – протягом годин, діб новонародженого або навіть молочного періодів. У зрілонароджуючих видів тварин більшість провізорних структур зникають значно швидше. Телята до кінця доби вже реалізують значну кількість домінант. Вони набувають впевнених і координованих рухів у просторі, втрачають ембріональні м’якуші на ратичках. При цьому апарат руху таких новонароджених тварин досягає 70,0-80,0%, а відносна маса кісткової системи – 19,5-21,5%. Характерно, що у зрілонароджуючих тварин значно більше розвинута система гемоімунопоезу.

Іматуронатні тварини тільки на 20-21 добу втрачають особливості організму, які притаманні плодам. Органи зору і слуху починають функціонувати лише після 10-14 доби та розвивається здатність пересування у просторі на кінцівках. Проте локомоторні акти досить невпевнені, рухи некоординовані, орієнтація у просторі незначна, дещо подібна до аналогічних у матуронатних тварин.

Особливих структурних змін зазнають тканинні і клітинні структури організму тварин у новонароджений період. Матуронатні тварини протягом 12-14 діб зазнають трансформації пренатальних структур у функціональні, характерні для новонародженого періоду. Доказом такої швидкої зміни структури органів гемоімунопоезу є інтенсивна динаміка морфологічного і біологічного складів крові. У незрілонароджуючих тварин подібна трансформація пренатальних структур проходить протягом 20-21 доби.

Отже, загальна характеристика новонароджених (добових) тварин свідчить, що будова їх організму незавершена на різних рівнях структурної організації. Така особливість зумовлює, з одного боку, високу незахищеність організму від різних факторів навколишнього середовища, а з другого – найбільшу можливість адаптації до цих умов. Проте необхідно пам’ятати і той факт, що незавершеність структур організму новонароджених тварин є одним із чинників, що зумовлюють захворювання їх у перші години після народження протягом яких проходить інтенсивне руйнування пренатальних структур і утворення нових.

Загальнобіологічну властивість структурно-функціонального незавершення організму продуктивних новонароджених тварин не слід поєднувати з пренатальним недорозвитком та невідповідністю фізіологічних проявів їх календарному віку.

Пренатальне недорозвинення новонароджених тварин, особливо клінічного напрямку, багато дослідників визначають як гіпотрофію, приймаючи до уваги, як головну ознаку, лише живу масу. Проте зменшення живої маси новонароджених тварин, що реєструється наразі майже в усіх тваринницьких господарствах, не є достатньо інформативним показником пренатального недорозвинення новонародженої тварини. Доказом такого невідповідного визначення пренатального розвитку є, по-перше, порушення як кількісних, так і якісних перетворень, про що свідчать значні і глибокі дослідження новонароджених дітей, проведені у людській медицині. У залежності від пренатального розвитку, дітей поділяють на доношених і недоношених (навіть при умові відповідності гестації). Морфофункціональний статус новонароджених дітей визначають за шкалою Апгара. Спроба ветеринарних акушерів адаптувати шкалу Апгара для оцінки морфофункціонального статусу новонароджених продуктивних тварин (зрілонароджуючих) є майже не можливою. Недорозвинені новонароджені тварини характеризуються живою масою, яка може, або не може відповідати порідним показникам. При недорозвиненні у пренатальний період онтогенезу проходить затримка не тільки кількісних, але й якісних змін. І. А. Аршавський доводить, що визначення структурно-функціональної незрілості терміном “гіпотрофія" не відповідає дійсності, так як недорозвиненість не пов’язана лише з аліментарною недостатністю. Можливо, саме тому неонатологи гуманної медицини більше враховують недостатні якісні перетворення у дітей у пренатальний період онтогенезу і визначають його відповідно морфофункціонального стану організму. Наслідком такого визначення є необхідність у годівлі материнським молозивом або його замінниками у певних умовах. У ветеринарній неонатології на новонароджених (добових) продуктивних тварин звертають увагу лише у разі їх захворювання, що призводить до глибоких змін в організмі та збільшення затрат на їх лікування.

На наш погляд, пренатальна недорозвиненість неонатальних тварин визначається як кількісними (гіпотрофічними), так і якісними (гіпопластичними) змінами, які у сукупності викликають невідповідність структури їх організму гестації. У недорозвинених тварин у пренатальному періоді онтогенезу, перш за все, виявляються зміни в кістковій системі. Затримка перетворень хрящової тканини у кісткову є значним негативним фактором трансформації остеобластичного кісткового мозку в червоний, що, в свою чергу, призводить до порушення морфофункціонального становлення лімфоїдних органів, яка проявляється змінами морфологічного і біохімічного складів крові.

2.  Статус органів гемоімунопоезу у тварин новонародженого періоду

У новонароджених телят виявляється тісний взаємозв’язок між пренатальним розвитком організму та абсолютною і відносною масою органів кровотворення. Зокрема у новонароджених телят червоної степової породи з живою масою, відповідною до порідних показників, абсолютна маса кісткової системи найбільша, тоді як відносна – найменша, порівняно із недорозвинутими тваринами. Телята, жива маса яких відповідає порідним показникам, мають абсолютну масу кісткової системи 6,20±0,25 кг, а відносну – 19,70±0,61%. У пренатально недорозвинених абсолютна маса кісткової системи знижується (5,25±0,21кг), а відносна – зростає (23,20±1,13%). Абсолютна маса кісткової системи залежить від пренатального остеогенезу. Апофізарне окостеніння великого вертлюга стегнової кістки у пренатально розвинених добових телят сягає 4,12±0,30%, тоді як у недорозвинених – 0,76±0,19%.

Залежність функції гемоімунопоезу від пернатального остеогенезу виявляється певним співвідношенням хрящової і кісткової тканини у кожному кістковому органі. Кількість хрящової тканин в окремих кісткових органах різна, що залежить від біомеханічних навантажень і пренатального розвитку тварин. Із збільшенням живої маси у добових тварин, зменшується кількість хрящової тканини в кісткових органах. Проте порушення остеогенезу у свою чергу викликає затримку хондрогенезу. При умові порушення хондрогенезу не повністю реалізуються генотипічні можливості росту кісткових органів у довжину, що впливає на кількість червоного кісткового мозку.

У новонароджених телят у кістковій системі міститься від 38 до 55% кісткового мозку або ж 2,5-4,5 кг. Як правило переважає червоний кістковий мозок. Особливо його велика кількість відмічається у довгих трубчастих кістках кінцівок.

Жовтий (жировий) кістковий мозок міститься лише у кістках метаподію телят. У рудиментарних кісткових органах недорозвинених телят виявляється пряма трансформація остеобластичного кісткового мозку у жовтий, минаючи стадію червоного.

Абсолютні і відносні показники маси та об’єму кісткових органів залежать від ступеня пренатального розвитку новонародженого, а кістковий мозок у новонароджених телят червоної степової породи складає 3,0% від живої маси і 40-50% від маси кісткової системи.

Кожний кістковий орган утворений губчастою і компактною кістковою тканиною. Компактна кісткова тканина найбільш розвинена там, де кістковий орган максимально витримує навантаження на згин. Губчаста кісткова тканина розміщуються переважно в тих кісткових органах, у яких переважають сили пружних деформацій. Компактна і губчаста кісткова тканина може бути грубоволокнистою (незрілою), комірки якої заповнені остеобластичним (кістковоутворюючим) і червоним (гемопоетичним) кістковим мозком. Вона характеризується наявністю сітчасто-волокнистих колагенових волокон, остеоцити розміщаються різноспрямоване, а міжклітинна речовина мало мінералізована. Ретикуло-фіброзна кісткова тканина характерна для кісткових органів плодів і новонароджених тварин, у яких також переважає остеобластичний і червоний кістковий мозок. Слід зазначити, що компактний шар кісткової тканини, діафізів довгих трубчастих кісткових органів утворюється шляхом ендостального (прямого) остеогенезу. У камбіальному шарі окістя спочатку утворюються окремі острівці (різноманітні форми, але у більшості повздовжньо витягнуті) грубоволокнистої кісткової тканини. Комірки між ними заповнені пухкою сполучною тканиною та кровоносними судинами. Кісткоутворення відвувається досить інтенсивно. До кінця новонародженого періоду кісткові балки значно потовщуються, комірки зменшуються. Проте трансформації остеобластичного кісткового мозку у червоний не відбувається, так як і утворення хрящової тканини.

Мікрооточення червоного кісткового мозку утворюють ретикулярна тканина і судини мікроциркуляторного русла, а також мінералізований компонент – груоволокниста кісткова тканина. Збільшення хрящової тканини у кісткових органах затримує перетворення остеобластичного кісткового мозку у червоний, що проявляється зниженням показників морфологічного і біохімічного складів крові, а клінічно – анемією.

Для прижиттєвої оцінки морфофункціонального стану органу універсального гемоімунопоезу необхідно проводити біопсію кісткової тканини в ділянці 4 сегмента груднини (у крайньому разі – в ділянці великого горба плечової кістки). З біоптату готують гістологічні зрізи за загальноприйнятою методикою.

Зниження інтенсивності перетворення остеобластичного кісткового мозку у червоний негативно впливає на другий центральний орган гемоімунопоезу – тимус.

Зрілий тимус – це епітеліально-лімфоїдний орган, частки якого складаються з окремих зон, кожна із яких містить лімфоїдні клітини, частіше одного класу, та не лімфоїдні, які утворюють необхідне мікрооточення для дозрівання лімфоцитів. Процес дозрівання лімфоцитів, особливо Т-клітин, супроводжується “включенням” спеціальних генів. Відомо, що на певних етапах дозрівання Т-лімфоцитів (тимоцитів) відбувається експресія антиген-специфічних рецепторів, поява або відбір клітин, що розпізнають специфічні для тимуса продукти, які необхідні для взаємодії структур імунної системи. На клітинах з’являється достатня кількість рецепторів, що зумовлюють доставку лімфоцитів із кровообігу в лімфоїдні структури. У кожній часточці виділяють чотири зони: субкапсулярну, кортикальну, власне мозкову і зону периваскулярної сполучної пухкої тканини. Різниця між кірковою і мозковою зонами у тимусі значно чіткіша, порівняно з іншими лімфоїдними органами.

Тимус новонарджених телят і ягнят має дві (праву і ліву) парні шийні, одну шийну непарну (проміжну) і непарну грудну частини. Парні шийні частини починаються від щитоподібного хряща гортані, розміщуються вздовж трахеї і перед входом у грудну порожнину зливаються у непарну шийну (проміжну), яка з’єднується перешийком із грудною частиною неправильної квадратної форми, що міститься зліва в передньому середостінні.

Маса тимуса новонароджених тварин різна. Вона має внутрішньовидові і порідні особливості. Абсолютна і відносна маса тимуса найбільш досліджена у новонароджених телят червоної степової породи. При цьому його абсолютна маса у телят із високим морфофункціональним статусом коливається від 150 г до 200 г.

Отже, маса тимуса, його морфометричні показники у добових тварин мають значні коливання. Перш за все вона залежить від пренатального розвитку новонароджених тварин. У тварин із меншою або більшою живою масою відносно породних показників абсолютна маса тимуса менша, як і відносна. У добових телят із живою масою, відповідною до порідних показників відносна маса тимуса сягає 0,65%, тоді як із меншою – 0,27%, а більшою – 0,16%. У такій же закономірності змінюються лінійні параметри (довжина і ширина) тимуса.

Маса і лінійні параметри у тварин новонародженого періоду, залежать від співвідношення тканинних компонентів тимуса. У добових телят червоної степової породи у шийних частках тимуса міститься 88,10±1,50% лімфоїдної тканини, а в грудній – 91,80±0,84%. При цьому відносна площа кіркової зони превалює над мозковою і їх співвідношення сягає 1,82:1-1,98:1. Через 10 діб життя телят співвідношення кіркової і мозкової зон звужується (1,18:1-1,68:1). В мозковій зоні формується значна кількість тимічних тілець.

Кількість міжчасточкової пухкої сполучної тканини у тимусі залежить від пренатального розвитку новонароджених тварин. Чим більше виявляється пренатальне недорозвинення новонародженого, особливо з порушенням остеогенезу, тим більша кількість виявляється стромальних структур у тимусі. Крім того, кількість стромальних структур у даному органі залежить від акцедентальної (швидкої або тимчасової) трансформації тимуса, яка наступає при тривалих, важких пологах або при функціональних розладах органів дихання (асфіксії), травлення (диспепсії). При цьому відбувається масова міграція лімфоцитів у кров, що проявляється різким зменшенням маси тимуса та зростанням відносної кількості стромальних структур. Акцедентальная трансформація тимуса – це проявлення його високої функціональної активності на негативну дію чинників як внутрішнього, так і зовнішнього середовища та є зворотною реакцією. Наразі ще не повністю досліджена динаміка структури тканинних компонентів тимуса. У матуронатних тварин у мозковій зоні виявляються кулясті утворення, ретикулярна строма яких має аналогічність із будовою кошиків лімфоїдних вузликів лімфатичних вузлів. Привертає до себе увагу відповідне утворення судин мікроциркуляторного русла в ділянках цих утворень.

Селезінка є найбільш анатомічно сформованим органом, порівняно з іншими периферичними органами імунної системи. Доказано, що основна її функція заключається в нейтралізації в крові мікробів, токсинів, загиблих еритроцитів, пігментів і електронегативних колоїдів. Селезінка міститься на шляху течії артеріальної крові з магістральних судин (черевної аорти, від якої відгалужується черевна артерія) у ворітну вену. Селезінку складають строма (капсула і трабекули, які містять непосмуговані міоцити), а також паренхіма. Остання представлена білою і червоною пульпою. Білу пульпу формуєт імунноактивна частина селезінки, утворена лімфоїдною тканиною, здатною виконувати функцію біологічного нагляду. Зовні селезінка вкрита серозною оболонкою, під якою міститься фіброзна капсула. Від неї в товщу органу відходять трабекули. Між ними розташована паренхіма селезінки. У стромі селезінки визначають ретикулярні клітини і волокна. У петлях ретикулярних клітин виявляються плазмоцити, гістіоцити, лімфоцити та інші клітини, які беруть участь в імунних реакціях.

Червона пульпа складається із ретикулярної строми і паренхіми (еритроцитів, лейкоцитів, лімфоцитів, макрофагів та інших клітин). У телят селезінка довга із заокруглими кінцями сіро-синього кольору, а її відносна маса коливається в межах 0,3-1,2%.

У черевній порожнині новонароджених телят селезінка розміщена вздовж останніх пар ребер. На ній визначають дві поверхні: діафрагмальну і нутрощеву. На нутрощевій поверхні знаходяться ворота селезінки, через які до органу проникають судини і нерви. Зовні селезінка вкрита очеревиною, зв’язками якої вона з’єднується із шлунком і діафрагмою. Таке анатомотопографічне розташування селезінки визначає одну із головних функцій цього органу – імунний нагляд за течією крові.

Встановлено, що у новонароджених телят площа білої пульпи селезінки коливається у межах від 7,0 до 11,0%. Доказано, що клітини селезінки здатні захоплювати та знешкоджувати мікроорганізми та інші сторонні чинники. Крім того, в ній проходять процеси, які непов’язані із імунним захистом. У селезінці відбувається гемоліз еритроцитів із звільненням заліза, депонується 16% крові, яка проходить крізь червону пульпу.

Білою пульпою є сукупність лімфоїдної тканини, яка може бути дифузною (періартеріальні муфти) або вузликовою, де відбуваються процеси контролю крові, яка тече, а також клітинна та субклітинна диференціація, кооперативні взаємодії Т - і В-лімфоцитів, плазмоцитів та макрофагів у комірках ретикулярної тканини. В лімфоїдних вузликах розрізняють 4 не чітко відмежованих зони: периартеріальну, центр розмноження, мантійну і крайову (маргінальну).

Періартеріальна зона займає невелику ділянку новколо центральної артерії та утворена, головним чином, Т-лімфоцитами та інтегруючими клітинами, які адсорбують антигени, що попадають із кровотоком і передають Т-лімфоцитам інформацію про стан мікрооточення, стимулюючи їх бласттрансформацію і проліферацію. У функціональному відношенні періартеріальна зона є аналогом паракортикальної тимусзалежної зони лімфатичних вузлів.

Центр розмноження або гермінативний центр вузлика утворений ретикулярними клітинами та проліферуючими В-лімфобластами. Окрім цього, досить часто тут можна виявити скупчення макрофагів із фагоцитованими лімфоцитами або їх фрагментами. У такому випадку центральна частина лімфоїдного вузлика виглядає світлою і є “реактивним центром”. На межі із мантійною зоною виявляються плазмоцити. У функціональному відношенні ця ділянка ідентична гермінативним центрам лімфоїдних вузликів у лімфатичних вузлах.

Мантійна зона оточує періартеріальну зону і центр розмноження, утворена, головним чином, із щільно розташованих малих В-лімфоцитів та невеликої кількості Т-лімфоцитів, а також містить плазмоцити і макрофаги.

Крайова зона представляє собою проміжну ділянку між білою і червоною пульпою шириною біля 1000 мкм. Вона містить Т - і В-лімфоцити та поодинокі макрофаги, оточена крайовими або маргінальними, синусоїдними судинами із щілиноподібними порами в стінці, через які проникають лімфоцити і макрофаги.

У вторинних лімфоїдних вузликах ретикулярні волокна утворюють “кошик” значно більший за розмірами, що формує великокоміркову сітку, дещо розрушену в центрі.

Характерно, що абсолютна маса селезінки добових телят значно менша від маси тимуса, а у 10-добових теличок її маса зростає майже у двічі. Проте кількість білої пульпи збільшується незначно. Серед лімфоїдної тканини виявляються первинні лімфоїдні вузлики (без центрів розмноження) і вторинні (із центром розмноження) у незначній кількості.

Лімфатичні вузли розташовані на шляху течії лімфи по лімфатичних судинах, протоках і стовбурах, виконуючи функцію біологічних фільтрів. Лімфатичні вузли залежно від їх розташування поділяють на соматичні (парієтальні), нутрощеві (вісцеральні) і змішані, у які поступає лімфа як від внутрішніх органів, так від парієтальних структур. Форма лімфатичних вузлів у телят новонародженого періоду різноманітна, але кожен із них має вигнуту і випуклу поверхню. Через випуклу поверхню лімфатичні судини входять у вузол, а через вигнуту (ворота органа) виходять.

У кожному лімфатичному вузлі, як самостійному органі, розрізняють сполучнотканинну основу, до якої входять капсула із ворітним потовщенням та трабекули, що відходять від них, а також паренхіму, яка складається із кіркової і мозкової зон.

Капсула та трабекули побудовані із щільних колагенових волокон, серед яких містяться малочисельні фібробласти, фіброцити, непосмуговані м'язові клітини та незначна кількість еластичних волокон. Капсула та трабекули утворюють основу лімфатичного вузла. Поряд з цим є ще більш розвинена строма із особливо тонких ретикулярних волокон, яка заповнює простори між трабекулами. Для кожної функціональної зони лімфатичного вузла характерна особлива сітка аргірофільних волокон. У мозковій зоні вона дрібновічкова, а в лімфоїдних вузликах – великовічкова. Кількість волокон коливається залежно від ділянок лімфоїдного вузлика: їх менше в світлих центрах і більше на периферії. Таким чином, агрофільні волокна утворюють "кошики" характерної для лімфоїдних вузликів будови.

За морфологічними особливостями у паренхімі лімфатичних вузлів визначають кіркову і мозкову зони. Характерним для кіркової зони є наявність лімфоїдних вузликів, які у телят можут мати світлі центри. У вісцеральних лімфатичних вузлах новонароджених телят лімфоїдних вузликів значно більше, ніж у соматичних. Лімфоїдні вузлики із світлими центрами виявляються переважно у телят із високим морфофункціональним статусом.

Мозкова зона утворена м’якотними тяжами, які розгалужуються і анастомозують. В основі мозкових тяжів лежить ретикулярна тканина, у вічках якої містяться В-лімфоцити, плазматичні клітини і макрофаги.

Синуси, по яких тече лімфа, обмежені капсулою і трабекулами, з одного боку, вузликами та мозковими тяжами – з другого. Мозкові синуси у ділянці воріт зливаються у ворітний синус, з якого виходять еферентні лімфатичні судини.

У добових телят соматичні лімфатичні вузли мають більшу абсолютну масу та лінійні проміри порівняно із вісцеральними. Відносна маса лімфатичних вузлів добових телят коливається в межах сотих або тисячних часток відсотка. Характерно, що у 10-добових теличок абсолютна і відносна маса лімфатичних вузлів змінюється незначно, порівняно із іншими лімфоїдними органами.

У добових телят червоної степової породи кіркова зона дещо менша порівняно із мозковою. Проте кількість дифузної лімфоїдної тканини у кірковій зоні превалює, особливо в краніальному середостінному лімфатичному вузлі і вузлі клубової кишки (32,17-36,37%). Максимальна кількість вузликів без центрів розмноження, які містяться у кірковій зоні, виявляється у краніальному середостінному лімфатичному вузлі (1,47-2,55%). Наявність лімфоїдних вузликів із центрами розмноження вказують на здатність лімфатичних вузлів давати певну імунну відповідь на антигенні подразники. Кількість лімфоїдної тканини у лімфатичних вузлах добових телят складає більше як 50%.

Отже, у добових телят, лімфатичні вузли сформовані і містять не тільки дифузну лімфоїдну тканину, але і лімфоїдні вузлики. Максимальна кількість лімфоїдних вузликів у паренхімі більша у вісцеральних лімфатичних вузлах порівняно із соматичними. У кірковій зоні лімфатичних вузлів виявляються лімфоїдні вузлики із світлими центрами, що свідчить про їх реактивність. Наявність вторинних лімфоїдних вузликів у добових телят можливо пов’язана як із їх матуронатністю, так і антигенною стимуляцією білками молозива. З віком тварин кількість лімфоїдних вузликів у лімфатичних вузлах значно зростає, що вказує на їх активну участь у кооперації імунного захисту організму.

Прижиттеву оцінку морфофункціонального стану ліматичних вузлів рекомендуемо проводити на базі біоптату поверхневого шийного лімфатичного вузла.

3.  Визначення організменого статуса новонароджених телят

На сьогодні для створення здорового високопродуктивного поголів’я тварин, необхідно, перш за все, визначати морфофункціональний статус організму новонароджених тварин. Проводячи багаторічні дослідження, ми розробили тести для визначення морфофункціонального статусу організму у добових телят за 20-бальною шкалою (табл. 1).

Таблиця 1

Тести морфофункціонального статусу організму новонароджених телят


п/п

Тест

Абсолютна
величина

Бал

Абсолютна
величина

Бал

Абсолютна
величина

Бал

1

Довжина хвоста (см)

0-2

6

3-5

3

6-8

1,5

2

Довжина останнього ребра (см)

До 5

4

5-7

2

Більше 7

1

3

Час реалізації пози стояння (хв.)

До 30

2

До 60

1

Більше 60

0,5

4

Кількість різцевих зубів

6-8

2

2-4

1

2 і менше

0,5

5

Час прояву рефлек­су смоктання (хв.)

До 30

2

До 50

1

Більше 50

0,5

6

Шкіра, волосяний покрив

Еластична; густий, блискучий, довгий

1

Знижена елас­тичність; густий, середньої довжини

0,5

Зібрана у складки, які довго розплавляються; короткий, рідкий

0

7

Кількість еритроцитів (млн./мкл)

7 та більше

1

6-7

0,5

Менше 6

0

8

Кількість лейкоцитів (тис./мкл)

8-9

1

6-8

0,5

Менше 6

0

9

Жива маса (кг)

30-35

1

25-29

0,5

Менше 25 та більше 35

0

ВСЬОГО балів

20

 

10

 

4

Найбільшу кількість балів (10) ми приділили особливостям пренатального остеогенезу, який забезпечує благополуччя організму. Розвиток кісткової системи, окремих кісткових органів, в пренатальний період онтогенезу забезпечує реалізацію локомоторних актів у добових тварин, що необхідно для їх виживання, а також становлення органів гемоімунопоезу. При цьому розвиток кісткової системи можна визначити візуально і промірами із використанням мірного обладнання (рис. 1). Найбільш інформативними є біометричні показники рудиментарних кісткових органів (остання пара ребер і хвоста), в яких максимально проявляються порушення пренатального остеогенезу.

1. Довжина хвоста (6 балів). При цьому враховується відстань між кінчиком хвоста (без волосяного покриву) і вершиною п’яткового горба (рис. 1). Заплесневий суглоб знаходиться у стані максимальної екстензії, що відповідає звичайному стану під час статики тварини. Ця відстань у новонароджених телят коливається від 0 до 7 см і більше. Чим вона менша, тим більша життєздатність новонародженого теляти, що зумовлюється найбільш повною реалізацією генетичних потенцій росту і розвитку кісткової системи.

Основні проміри статей тіла новонародженого теляти

Рис. 1. Основні проміри статей тіла новонародженого теляти: 1 – висота у холці; 2 – глибина грудей; 3 – коса довжина тулуба; 4 – довжина тазовій кінцівки від седалищного горба до вірхівки п'яточного горба; 5 – довжина останнього ребра; 6 – довжина хвоста

При цьому, рентгенографічним методом дослідження визначається, що краніальні (головки) і каудальні (ямки) епіфізарні центри окостеніння мають перші 7 хвостових хребців, а діафізарні – 10. У кісткових органах (груднині, хвостових хребцях, довгих трубчастих кістках тощо) до 39,62±2,24–47,44±1,85% маси займає червоний кістковий мозок, що вказує на його високу гемопоетичну і імуногенетичну активність.

Даний показник відображає різний ступінь сили корелятивних взаємозв’язків у новонароджених телят між довжиною хвоста і іншими параметрами в ділянках тулуба і кінцівок, особливо, висотою в холці, глибиною грудної клітки і косою довжиною тулуба. Чим менша відстань між кінчиком хвоста і вершиною п’яткового горба, тим сильніші взаємозв’язки визначаються між відносною масою кісткової системи, розвитком серця, легень, органів травлення та, особливо, імунокомпетентних структур. Про умови порушення пренатального остеогенезу хвостових хребців відстань від кінчика хвоста до п’яткового горба зростає, що можна визначити візуально.

2. Довжина останнього ребра (4 бали) у телят прогнозує високу життєздатність. При цьому, враховується відстань між вентральним кінцем останнього ребра і фронтальною лінією, яку умовно проводять через плечовий суглоб. У новонароджених телят ця відстань коливається від 3 до 8 см. Чим більша довжина ребра, тим менша відстань і, відповідно, більше розвинена кісткова система, вища життєздатність теляти. При цьому, також враховують корелятивні зв’язки між довжиною останнього ребра і показниками статей тіла в ділянці тулуба і кінцівок. Чим вищий коефіцієнт кореляції, тим вища життєздатність теляти. У пренатально недорозвинутих телят останнє ребро майже не виявляється пальпацією і визначити його довжину практично неможливо. У такому разі бальна оцінка наближається до нуля.

3. Час і характер реалізації локомоторних актів (2 бали). Новонароджені телята, як представники матуронатного виду тварин, порівняно легко встають на кінцівки, реалізуючи позу стояння через 20-30 хвилин після народження. Перші кроки хиткі і повільні. Наразі тонус м’язів і рухи в просторі стають більш впевненими. У недорозвинених телят після народження реалізація локомоторних актів затримується. Рухи їх тривалий час некоординовані.

4. Кількість різцевих зубів (2 бали). При народженні у теляти прорізаються 6–8 різців та 8 премолярів. Зубна формула їх така або . Слизова оболонка ясен світло-рожевого кольору. У недорозвинених телят кількість різців менша або вони повністю відсутні. Рухливість різцевих зубів при пальпації також підтверджує недорозвинення кісткової системи. Червонуваті слизові оболонки ротової порожнини і носо-губного дзеркальця також свідчать про пренатальне недорозвинення особливо кісткової системи у телят.

5. Стан вроджених (безумовних) рефлексів (2 бали). У розвинених, здорових телят через 20-30 хвилин після народження проявляється рефлекс смоктання. Із затримкою годівлі в часі, телята можуть смоктати інородні предмети. Особливо такий феномен спостерігається при народженні теляти у пізню вечірню годину при відсутності обслуговуючого персоналу. У такому випадку новонароджені споживають підстилку або сечу, що призводить до порушення функції органів травлення. Значна затримка прояву в часі рефлексу смоктання реєструється у телят із невисоким морфофункціональним статусом організму.

Ознакою пренатального недорозвинення є запізнілий прояв рефлексу смоктання (1-6 годин). Він в’ялий, слабкий або ж зовсім відсутній. Іноді такі слабкі телята голосно і часто ревуть. Захисні реакції не виражені.

6. Стан шкірного покриву (1 бал) взаємопов’язаний із морфофункціональним станом апарату руху. У здорового новонародженого теляти довге, густе і блискуче волосся, шкіра помірно волога і еластична. Утворена складка шкіри на тулубі швидко розпрямляється. Зниження еластичності шкіри особливо часто відмічається у тварин із клінічним проявом порушення функції органів травлення. Телята, що мають коротке і сухе волосся та шкіру із зниженою еластичністю (утворена складка повільно випрямляється), як правило, часто хворіють у перші години і дні після народження.

7. Клітинний склад крові визначається в лабораторних умовах. У добре розвинених телят кількість еритроцитів більше, ніж 7 млн/мкл (Т/л), що складає за тестовими показниками 1 бал. Кількість гемоглобіну коливається в межах 10,65–11,14 г/100 мл. Зниження його кількості пов’язане із порушенням гемоімунопоетичної функції кісткової системи, зокрема кісткового мозку. Від народження і до першої годівлі молозивом кількість лейкоцитів більш, ніж 8 тис/мкл (Г/л), досягаючи при тестовій оцінці телят 1 балу. Після своєчасної годівлі молозивом їх кількість збільшується до 12 тис/мкл (Г/л), так само, як і гемоглобіну. Слід зазначити, що у новонароджених телят у перші дні після народження виявляються зміни і у співвідношенні лейкоцитів крові. До кінця новонародженого періоду зростає кількість базофілів, еозиофілів, лімфоцитів, моноцитів і сегментоядерних нейтрофілів на тлі зменшення юних і паличкоядерних нейтрофілів. У недорозвинених телят червоної степової породи кількість еритроцитів в крові буває меншою – 6,5 млн/мкл, а лейкоцитів до годівлі молозивом – 7 тис/мкл, а після – 8-9 тис/мкл.

Встановлено, що поряд із змінами морфологічного складу крові після народження змінюється і її білковий склад. На тлі зростання у перші п’ять днів після народження живої маси і, відповідно, об’єму плазми крові відбувається збільшення фетального гемоглобіну та білка в сироватці. Проте з віком у новонароджених телят зменшується вміст альбумінів і, особливо, у перший день після народження – більше ніж на 23%. Така сама закономірність проявляється в динаміці α- і β-глобулінів. Характерно, що γ-глобуліни у крові телят відразу після народження не виявляються, але вже у добовому віці їх кількість перевищує аналогічну α- і β-глобулінів разом (на 16,3%), зменшуючись у подальшому, а показники сироватки крові телят зменшуються з віком.

8. Жива маса (1 бал) повинна відповідати середнім показникам породи. Останнім часом особливо у новонароджених телят, виявляється зниження живої маси на 3-10 кг, що є звичним явищем. Необхідно відмітити, що низька жива маса не завжди є показником гіпотрофії. В умовах ведення скотарства, що склалось на сьогодні, іноді народжуються також телята із живою масою, яка переважає породні показники. Збільшення живої маси зумовлене, перш за все, накопиченням у м’язах і фасціальних просторах великої кількості вологи, що також негативно впливає на життєздатність новонароджених тварин.

При визначенні морфофункціонального статусу новонароджених телят за рекомендованими тестами їх умовно можливо поділити на три групи:

І група, організм яких має максимальну кількість балів (20) при оцінці за поданими тестами. Це свідчить, що новонароджене теля має високий морфофункціональний статус і таку саму життєздатність, що зумовлено повною реалізацією генетичних потенцій пренатального росту і розвитку. Такі телята швидко адаптуються до умов зовнішнього середовища, у них інтенсивно проявляються умовні рефлекси на час годівлі, мешкання, стадності тощо (рис. 2). У теперішній час на фермі в 500 голів корів народжується не більше 7–15% таких телят. Для створення в майбутньому здорового молочного поголів’я корів, із високим ступенем реалізації генетичних можливостей продуктивності, рекомендується лише таких телят використовувати для відновлення батьківського стада.

У ІІ групу Виділяють телят із оцінкою морфофункціонального статусу організму у 10-19 балів. У таких телят у період внутрішньоутробного розвитку, особливо в останні тижні плодового періоду, відбувається затримка не стільки кількісних змін, скільки якісних. Повні зміни відбуваються у кісткових органах, а слизова оболонка, особливо тонкої кишки, не спроможна виділяти достатньої кількості кишкового соку для перетравлення молозива. Як правило, на 2-3 добу у них проявляється диспепсія. Після лікування, з послідуючим одужанням, такі тварини повільно ростуть, дають низький приріст живої маси, навіть за умови відповідної годівлі і технології вирощування (рис. 3).

Приплід, від таких тварин, народжується ще з більш низькою життєздатністю і, як правило, гине під час народження. У даному випадку необхідно провести більш широкі дослідження морфофункціонального статусу їх організму за тестами з метою виявлення додаткових показників порушення їх розвитку в пренатальному періоді онтогенезу. Одним із найважливіших із них, як показують наші дослідження, є пренатальний остеогенез. Нерідко проводять також клінічні дослідження батьківського поголів’я з метою виключення хвороботворних чинників, присутніх у даному господарстві.

Теля і групи в оборі

Рис. 2. Теля і групи в оборі

Теля ІІ групи в оборі

Рис. 3. Теля ІІ групи в оборі

Виявивши чинники порушення пренатального росту і розвитку в організмі телят, визначають комплексні заходи з метою профілактики. Головною умовою у вирішенні цієї проблеми є введення у технологію вирощування і утримання тварин на пасовищах з відповідною кількістю і якістю травостою. За умови відсутності пасовищ або в осінньо-зимову пору року у технології утримання тварин використовувати дозований примусовий рух по теренкуру або спеціально обладнаному майданчику чи оборі. Для новонароджених телят необхідною умовою при цьому є призначення активного руху в поєднанні із додаванням у молозиво (молоко) мінеральних речовин, особливо солей кальцію, з метою покращення росту і розвитку кісткової системи. Недорозвинених телят вирощують з метою отримання м’ясних продуктів. Використання їх для відтворення поголів’я є економічно некорисним і призводить до створення поголів’я із порушенням функції статевого апарату, зниженням продуктивності та народженням приплоду ще з більш низькою життєздатністю.

ІІІ група новонароджених телят, морфофункціональний статус організму яких сягає лише 4-9 балів, є практично нежиттєздатними Вони проявляють значні ознаки пренатального недорозвинення. Перша годівля молозивом викликає неадекватну реакцію внаслідок внутрішньоутробної сенсибілізації до білків материнського організму. Таки телята гинуть до кінця 1-2 доби або хворіють важкою формою диспепсії і гинуть. Порушення росту і розвитку (гіпотрофія і гіпопластія, особливо кісткових органів, забезпечуючих життєздатність) у таких телят виникають на більш ранніх етапах росту і розвитку порівняно із телятами другої групи (рис 4). Провести корекцію недорозвинення організму таких телят, в умовах сучасних господарств, стає практично не вирішеною проблемою. Створення відповідних умов, інтенсивне використання імуно-, біостимуляторів і антибіотиків у деякій мірі зберігає і продовжує існування таких телят. Різка зміна умов середовища при переводі їх з пологового відділення у приміщення для подальшого вирощування, зумовлює знову їх захворювання із важким перебігом, що завершується порушенням органів травлення та дихання.

Теля ІІІ групи в оборі

Рис. 4. Теля ІІІ групи в оборі

Тому вирощування недорозвинених телят із морфофункціональним статусом організму в 4-9 балів економічно невигідне.

Визначення морфофункціонального статусу новонароджених телят має велике значення не тільки при корекції технології годівлі і вирощування, але й проведенні вакцинації проти інфекційних захворювань. Вакцинація недорозвинених телят не забезпечує стійкого імунітету навіть у кінці молочного періоду.

Таким чином, багатогранні особливості пренатального росту і розвитку новонароджених телят при всіх взаємозв’язках, і причинно-наслідкових взаємодіях забезпечують постійність внутрішнього середовища організму у відповідь на опосередковану, через організм матері, дію різного роду чинників середовища. Розвиток плода в утробі матері, ізольованого, деякою мірою, плодовими оболонками і рідиною, визначають автономізацію його росту й розвитку. Тільки дія надзвичайно дестабілізуючого чинника (або сукупності антропогенних факторів) на материнський організм, зумовлює зміну росту і розвитку плода. Особливе значення при цьому має плацентарний бар’єр, який, у першу чергу, реагує на негативний вплив чинників на материнський організм, зумовлюючи порушення росту і розвитку плода.

Отже, способи визначення морфофункціонального статусу новонароджених тварин потребує подальших розробок. Проте, на сьогодні, виникає необхідність його визначення з метою проведення корегування технології годівлі і вирощування тварин у новонароджений період онтогенезу.

4. Корекція пренатального недорозвиненя телят новонародженого періоду

Аналіз наукової і довідникової літератури показує, що найбільш різноманітні способи вирощування новонароджених ссавців, розроблені для телят. Головним чинником, що спонукає розробку різних способів вирощування телят є значне зниження їх життєздатності, а також зменшення їх кількості на 100 корів, що призводить до значних ускладнень по відродженню поголів’я тварин.

На сьогодні найбільш широко розповсюджена технологія годівлі новонароджених телят, морфофункціональний статус організму яких відповідає 20 балам. Після реалізації перших локомоторних актів (20-30 хвилин після народження) і прояву рефлексу смоктання, телят необхідно годувати першим теплим молозивом із соскової поїлки. При цьому випоюють біля 1,5-2,0 літрів молозива. Необхідно також враховувати час народження теляти до першої годівлі. Майже у 80% випадків тваринники не проводять годівлі телят через дві години після їх народження. Першу годівлю новонародженого теляти проводять більше, як через 6-8 годин, що характерно для великих ферм та при його народженні у пізню вечірню годину. У такому разі необхідно зменшити об’єм молозива майже на ½ при першій годівлі і десь через 1-2 години згодувати залишок молозива (обов’язково при температурі близько +35…+36ºС). Це значно зменшить навантаження значним об’ємом молозива на сичуг не производячи до розкриття стравохідного жолоба.

Для профілактики порушень функції органів травлення пропонуємо при годівлі телят із соскової поїлки розбавляти молозиво 50% розчином глюконату кальцію (або фізіологічним розчином) 1:1 або 1:0,5, що відповідає, в певній мірі, розбавленню його секретом слюних залоз при годівлі під коровою. Це зумовлює більш оптимальне його перетравлення і забезпечує організм кальцієм, який необхідний для запуску функцій імунних органів і структур, а також профілактує, в деякій мірі, алергічні реакції, що викликані дією Ig матері при неповноцінному плацентарному бар’єрі. У послідуючі годівлі, із врахуванням морфофункціонального статусу теляти, кількість розчину зменшують, а збільшують кількість молозива (молока). До кінця другої чи третьої доби випоюють, таким чином, тільки молозиво (молоко). Його добова норма для розвинутого новонародженого теляти із високим морфофункціональним статусом організму повинна досягати 6-8 літрів.

Потребу одноразового випоювання молозива новонародженому теляті також визначають із врахуванням живої маси, на один кг якої приходиться 50 мл молозива. Таким чином, теля живою масою 40 кг потребує два літри молозива на одноразову годівлю за добу – 6.

Проте краще першу-третю годівлю телят проводити підсосом під коровою. По-перше, при самостійному смоктанні дійки вимені корови у теляти виділяється велика кількість секрету слинних залоз. Секрет не тільки розбавляє густе молозиво, але й, що дуже важливо, спінює його, запобігаючи створожуванню у сичузі. По-друге, спінені секретом слинних залоз ковтки молозива, не спроможні відкрити стравохідний жолоб і цим самим профілактується утворення казеїну у рубці. І ще одна дуже важлива річ – разом із наповненням молозивом сичуга повністю задовольняється безумовний рефлекс смоктання. При цьому теля висмоктує таку кількість молозива, яка відповідає його фізіологічним потребам.

Отже, годівлю здорових новонароджених телят треба проводити, як рекомендують багато дослідників, не пізніше двох годин після народження. Це зумовлено тим, що, перше тепле (непідігріте) молозиво має високу кислотність (50,0–60,0 Тº), забезпечуючи створення оптимального середовища (рН 1–2) для функціонування і розмноження в сичузі грампозитивної молочнокислої мікрофлори, створюючи умови для перетравлення молозива. Крім того, в ньому знаходиться максимальна кількість імунних глобулінів, які є "стартовими" антигенами для найшвидшого включення в функцію власних імунокомпетентних структур. При цьому, епітеліальні клітини (ентероцити) слизової оболонки кишок, мають властивість пропускати молозиво без ферментативного розщеплення білків, особливо Ig. Кількість білків у молозиві досягає 20%, наявність вітаміну А надає йому жовте забарвлення, а солей магнію – властивість послаблюючої дії.

Склад молозива, динаміку його складових частин, необхідно враховувати при годівлі тварин його замінниками, що широко практикується у тваринництві. Привертає увагу використання для годівлі телят замінника незбираного молока (молоко для телят по найменуванні «Кальво стар екстра». При чому із 1 кг «Кальво стар екстра" можна отримати 9-10 літрів повноцінного молока. Відомо, що "Кальволак" вироблюють на основі сухої підсирної і казеїнової сироваток. По біохімічному складу він відповідає такому молока, а окреме взятті вітаміни, мікроелементи переважають його. Крім того, «Кальво стар екстра" незамінний при умові порушення пренатального розвитку теляти або маститах корів.

Годівлю телят із морфофункцональним станом у 20 балів замінниками молозива рекомендується проводити із четвертої доби після народження. Сухий "Кальво Старт екстра" розчиняють у чистій воді з відношенні 1:8 або 1:9 у емальорованій посуді і згодовують телятам при t +38…+40°С. Кількість такого розчину на одну годівлю не повинна перевищувати 1,5-2 літра. Згодом збільшують як кратність годівлі, так і кількість використання "Кальво Старт екстра".

У разі народження пренатально недорозвинутих телят "Кальво Старт екстра" використовують по 0,5 літра за одну годівлю збільшуючи кратність до 4-6 на добу. При цьому профілактується утворення у сичузі казеїнових згустків, а енергетична цінність та наявність вітамінів і мінеральних речовин забезпечують їх потребу організмом. Отже, пренатально недорозвинуте теля отримує повноцінний корм, який має легку і високу перетравну здатність та профілактує порушення функції органів травлення із ознаками діареї.

Важливим фактором при вирощуванні здорового теляти є кратність годівлі його в неонатальний період. Годівля новонароджених телят два рази на добу (ранком та ввечері), що практикується на скотарських фермах, не стільки призводить до економії фізичної праці, а скільки є чинником, який викликає порушення функції органів травлення, завдаючи збитків. Рекомендується, в перші 3-4 доби, телят годувати чотири рази, а до 30-добового віку – три рази. Лише старших телят, за умов повної адаптації до навколишнього середовища та наявності грубих кормів (доброякісне сіно, дерть тощо) – два рази на добу. При довгих перервах між годівлею у неонатальних телят може виникнути не лише порушення функції органів травлення, а й спотворення рефлексу смоктання та активності руху. У телят старшого віку почуття голоду в довгих перервах між годівлею проявляється менше у зв’язку із тим, що вони вже поїдають грубі корма.

Телят, особливо у неонатальний період, необхідно поїти водою, не побоюючись, що це зумовить порушення функції органів травлення. Біля води в годівниці повинні знаходитися мінеральні добавки, які містять солі кальцію. Відомо, що теляті в неонатальний і молочний періоди для розвитку кісткової системи взагалі (також і гемопоетичного червоного кісткового мозку зокрема) необхідно 20,0–22,0 г кальцію на добу.

Грубі корма телятам вводять у раціон, починаючи з 10-14 дня після народження, що співпадає із початком функціонування рубця і сприяє більш інтенсивному травленню в ньому. За технологією вирощування новонароджених телят для забезпечення їх оптимального росту і розвитку рекомендується загінно-вигульне вирощування.

Для найбільш сприятливих умов для росту і розвитку теляти після першої годівлі молозивом краще його перевести в обору, криту навісом, захищену щитами від пануючих вітрів, на суху солом’яну підстилку в великій кількості. Вирощування телят в оборах найкраще сприяє реалізації їх генетичної потреби в активному русі (рефлекс слідування за матір’ю), і відповідно балансу витрати і надбання енергії.

За такої загінно-вигульної системи вирощування телят, найбільш оптимально також забезпечується дія на їх організм різних факторів зовнішнього середовища, що мають значні добові коливання:

1.  температури повітря.

2.  відносної і абсолютної вологи повітря.

3.  швидкості потоків повітря.

4.  активної вентиляції приміщення.

5.  сонячної енергії.

6.  режиму активного руху.

Відчуття холоду або тепла є результатом сумісної дії температури і руху повітря, його вологи, сонячної енергії і її відбивання від навколишніх предметів. В утробі материнського організму рецептори шкіри теляти ізольовані від дії будь-яких факторів. У перші хвилини після народження запускається у роботу шкірний аналізатор під дією багатьох факторів, у тому числі і температурного. Новонароджений організм уперше використовує свої механізми для підтримки постійної температури, незважаючи на її коливання в навколишньому середовищі. За умов утримання телят в оборі, постійна зміна температури навколишнього середовища призводить до вироблення стійких адаптивних механізмів, які спроможні чутливо реагувати на найменші її коливання.

У випадку знаходження новонародженого організму у клітці в приміщенні із постійною і порівняно високою температурою, що пропонують багато авторів, цей механізм не включається в роботу. Відбувається гальмування заміщення пренатальних структур на функціональні, характерні для тварин неонатального і молочного періодів. При цьому, відбувається на першому етапі (до 10 діб) більш інтенсивне зростання живої маси, а потім зниження на тлі зберігання внутрішньоутробних структур тканин. Крім того, такі телята хворіють при незначній зміні температурного режиму або швидкості і вологості повітря у неонатальний період. Особливо такі умови утримання телят негативно проявляються у молочний період захворюванням бронхопневмонією.

Відомо, що в організмі новонароджених телят тепло утворюється в результаті обмінних процесів, які забезпечують підтримку життєвих функцій внаслідок біохімічних реакцій перетворення поживних речовин в енергію. Чим більше отримує теля молозива, тим більше у його організмі виробляється тепла і енергії, що, в свою чергу, підвищує рухову активність і апетит.

Другим джерелом теплової енергії є робота скелетних м’язів, яка реалізується при локомоції телят. Саме вона визначає втрату і придбання енергії у неонатальних телят, як дорзомобільних тварин. Включається загальнобіологічний закон трати і надбання енергії – чим більше витрачає організм енергії на локомоцію, тим інтенсивніше зростає її надбання, тим краще росте і розвивається тварина.

Частина енергії витрачається на утворення тепла. Тепло з організму телят у новонароджений період витрачається завдяки випаровуванню вологи із поверхні шкіри та з повітрям, що видихається. Доведено, що загальна витрата тепла у телят шляхом випаровування за навколишньої температури від +3° до +20°С дорівнює 1,43 МДж/м2 за добу. Площа поверхні шкіри новонародженого теляти визначається в квадратних метрах і дорівнює 0,667 м². До неї додають 30% вологи, що виділяється через органи дихання.

Перешкодою витрати тепла є ліпіди і волосся шкіри. Ліпіди шкіри утворюються, в основному, із підшкірного жиру, кількість якого знаходиться в прямій залежності від пренатального розвитку теляти та умов вирощування. Якщо утримувати теля у приміщеннях при високій температурі, то зменшується кількість виділення тепла, знижується апетит, порушуються механізми терморегуляції. Небажана також дуже низька температура і, особливо, інтенсивний рух повітря. При цьому, витрачається велика кількість поживних речовин на утворення тепла, а інтенсивний рух повітря зумовлює простудні захворювання. Вирощування телят у оборах із вкритим дахом за мінімальним рухом повітря сприяє утворенню ізоляційного шару повітря, який зберігає тепло організму.

Отже, загальна теплова ізоляція організму новонародженого теляти залежить від шкіряного покриву, годівлі, активного руху і складає 3,8 одиниць, поступово збільшуючись до 5 одиниць у 20-добовому віці. Показник теплової ізоляції новонароджених телят, необхідний для визначення критичної температури – це кількість виробленого тепла, яка дорівнює його витратам. Критична температура для новонароджених телят складає +12°…+15° С. За умови доброї годівлі, невисокої вологості повітря і незначному його русі, достатній кількості сухої підстилки (соломи), критична температура для неонатальних телят, знижується до +4°С. Тому вирощування телят у оборах із критим дахом з використанням дозованого примусового руху по теренкуру є найбільш оптимальним. На другу добу життя теляті необхідно забезпечити активний рух. Для цього використовують теренкур.

За вигульно-стійлового вирощування телят у перші доби після народження рекомендується забезпечення природної рухової активності по оборі 20-30 хвилин до годівлі. На четверту добу життя телятам вводять дозований примусовий рух по теренкуру, використовуючи рефлекс слідування за коровою-матір’ю (телятам дещо старшого віку) із швидкістю 35-40 м/хв. протягом 8-12 хвилин (300 м) (рис. 5). З 5-6 дня у телят вже виробляється рефлекс на дозований примусовий рух. Відстань збільшують до 400-500 метрів. Після 10-добового віку телята добре пробігають до 1000 метрів із швидкістю 60-80 м/хв. Таким чином, вигульно-стійлова технологія вирощування телят дає змогу отримувати здорових тварин з використанням їх, у майбутньому, для відтворення поголів’я з високими племінними якостями.

Якщо господарство не має обори, то технологія вирощування дещо змінюється. Телятам дають можливість вільно рухатись по доріжках приміщення або на вигульних майданчиках. За утримання невеликої кількості (1-20 голів) корів із використанням пасовищ, телят із 20-добового віку також рекомендується утримувати на пасовищах разом із коровами.

Новонароджених телят, морфофункціональний статус яких становить в 10-19 балів (кількість таких телят досягає 55-60% від усіх новонароджених) навіть за відсутності клінічних ознак будь-якої хвороби, слід відносити до групи ризику, що підтверджується поширенням серед них захворювань у перші доби життя.

Рис. 5. Схема теренкуру (100 м) для вырощування телят до 20-добового віку

Тварини цієї групи потребують пильної уваги безпосередньо після народження. Незалежно від стану здоров’я, новонародженим телятам другої групи встановлюють дієтичний режим, не допускаючи випоювання одного (чистого) молозива. При прояві рефлексу смоктання такому теляті випоюють 0,5–1,0 літрів 50% водного розчину глюконату кальцію або відвари лікарських рослин (звіробій, ромашку, лікарський деревій, м’яту, насіння кропу, коріння цикорію тощо) за 30-60 хв. до годівлі молозивом. Потім випоюють молозиво з глюкозо-сольовим розчином глюконату кальцію, збільшуючи долю молозива в співвідношенні 5:1, 3:1, 2:1, 1:1 від першої випойки до 5–6 після народження.

За появи клінічних ознак порушення функції органів травлення відмінюють годівлю молозивом, замінююючи на 1-2 дні випойкою глюкозо-сольового розчину глюконату кальцію та трав’яних відварів у поєднанні із парентеральною ін’єкцією розчину глюкози, як антитоксичного і енергетичного засобу. При цьому слід враховувати, що найбільш ефективним є внутрішньокісткове введення глюкозо-сольових розчинів, (за винятком хлористого кальцію), що дозволяє ін’єктувати великі об’єми розчинів (до 1000-1500 мл) у відносно короткий термін. Спосіб внутрішньокісткових введень дуже простий при виконанні його у виробничих умовах. Це не тільки зменшує інтоксикацію організму, але й забезпечує його необхідною кількістю води.

Залежно ж від клінічного стану вже захворівших тварин корегують їх утримання із лікуванням. Телят розміщують в окремій клітці із великою кількістю соломи. Крім того, навколишня температура має бути не менше +20°…+22°С. У таких умовах вони знаходяться 2-3 доби. Лише на четверту добу в технологію утримання телят вводять дозований примусовий рух.

Спочатку таке теля примушують рухатись по клітці від 10 до 30 хвилин. Тільки після дозованого примусового руху через 30 хвилин проводять годівлю за визначеною схемою дієтотерапії. Через 3-5 діб, що залежить від клінічного стану, дозований примусовий рух по теренкуру телятам застосовують за попередньо вказаною схемою. Телят за даною технологією утримують до місячного віку. У відповідності із морфофункціональним статусом переводять на вигульне утримання. Телят із пренатальним недорозвитком у подальшому не рекомендується використовувати для відтворення поголів’я.

Новонароджених телят, які мають статус організму за тестовими показниками лише 4-9 бали, слід вважати потенційно хворими. Телята цієї групи з першої доби після народження характеризуються слабкою руховою активністю та проявом основних рефлексів на тлі низької життєздатності, що зумовлює їх майже 100% захворюваність із порушенням функції органів шлунково-кишкового тракту, апарату дихання та серцевої діяльності, при відсутності збудників інфекційних хвороб. Першу годівлю молозивом таким телятам, незалежно від їх клінічного стану, потрібно замінювати глюкозо-сольовим розчином глюконату кальцію. В подальшому, до 3 доби після народження, в сольовий розчин додають незначну (1/2-1/3) кількість молозива. Така дієтотерапія зумовлює більш швидкому становленню травної функції. При перших ознаках порушення функції органів травлення телят третьої групи необхідно перевести на «голодну дієту». При цьому проводять систематичне лікування, застосовуючи внутрішньокісткове (внутришньовенне) введення енергетичних лікарських речовин. В. І. Левченко не рекомендує, однак, замінювати глюкозу при ентеральному введенні сахарозою або крохмалем тому, що ці кормові добавки сприяють поглибленню диспепсичного синдрому.

Паралельно із випоюванням глюкозо-сольового розчину хворі телята потребують рослинних відварів та настоїв (деревій звичайний, кінський щавель, звіробій звичайний, ромашка лікарська), які виготовляють за відповідною схемою. В емальованій ємності роздроблені частини лікарських рослин заливають водою із розрахунку 1:10. На водяній бані цю суміш витримують 30 хвилин і фільтрують через 2 шари марлі. Задають у дозі 10 мл/кг живої маси 2-3 рази на день в період голодування, в подальшому – за 30 хвилин до випоювання молозива разом із підтитрованими антибіотиками.

Крім класичних лікарських засобів оздоровлення телят із організменим статусом 4-9 балів, потрібно використовувати активну антисенсибілізуючу і стимулюючу терапію. При цьому застовують препарати замісної дії, природні імунокоректори (вітаміни, препарати тимуса, кісткового мозку). Із препаратів замісної дії використовують також сироватку крові корів, яку змішують із глюкозо-сольовим розчином у співвідношенні 1:1 або 1:3 і вводять інтроперитоніально в дозі 15-20 мл на кг живої маси. При наявності клінічних ознак зневоднення і інтоксикації організму інтраосально вводять 5% розчин глюкози на фізіологічному розчині 1000,0-1500,0 мл. Проте такі телята дуже слабкі і часто гинуть навіть при умові відповідної терапії. У випадку клінічного одужання, у таких телят відмічається порушення росту і розвитку. Тварин цієї групи утримують в окремих станках або приміщенні із навколишньою температурою +20°....+22°С, сухим повітрям і добрим освітленням.

Рухову активність у недорозвинених телят із морфофункціональним статусом 4-9 бали призначають на 6 добу після народження. Дозований рух таких телят також проводять спочатку у станках. Теля рухається 3-5 хвилин за півгодини до годівлі. У подальші дні активний рух щоденно збільшують на 2-3 хвилини. Тільки із 10-12 доби життя таким телятам у технологію вирощування вводять дозований примусовий рух по теренкуру або оборі за схемою, викладеною вище. Перехворівши телята значно відстають у рості і розвитку, а в майбутньому зменшують реалізацію генетичних потенцій і продуктивності на 30-35%.

Рекомендована література

1. Анатомія свійських тварин: Підручник / С. К. Рудик, Ю. О. Павловський, Б. В. Криштофорова та ін.; За ред. С. К. Рудика. – К.: Аграрна освіта, 2001. – С.

2. Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин / В. І. Левченко, В. В. Влізло, І. П. Кондрахін та ін.; За ред. В. І. Левченка. – Біла Церква: БДАУ, 2004. – С. 456-472.

3. Внутрішні хвороби тварин / В. І. Левченко, І. П. Кондрахін, В. В. Влізло та ін.; За ред. В. І. Левченка. – Біла Церква: БДАУ, 2001. – Ч. 2. – С. 313-333.

4. Звіти про виконання науково-дослідної роботи №110/237-пр з НУБіП України за темою «Дослідити особливості морфогенезу імунокомпетентних структур та розробити критерії морфологічної оцінки їх недорозвинення у взаємозв’язку із життєздатністю тварин неонатального періоду» за 2007-2009 рока.


Рекомендації з визначення морфологічних критеріїв органів гемоімунопоезу та розроблення заходів, які забезпечують їх ріст і розвиток у телят новонародженного періоду - 4.0 out of 5 based on 2 votes

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить