Деонтологічні вимоги до роботи лікаря ветеринарної медицини

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 3.88 (4 Голоса)

Деонтологія - це сукупність етичних норм, необхідних лікарю для виконання своїх професійних обов'язків. Вона ніби конкретизує професійні і моральні якості лікаря стосовно характеру його діяльності.

Опрацювання питань деонтології не випадково почалося з хірургії. Адже це та сфера медицини, в якій можна піддатися агресивності оперативного методу, коли при не досить відповідному його використанні хворому може бути нанесена шкода. Використання операції як вирішального лікувального чи діагностичного заходу ставить хірурга в особливе становище, порівняно з лікарями нехірургічного профілю.

Не слід, гадати, що проблеми ветеринарної деонтології прості, а поведінка лікаря ветеринарної медицини вичерпується сумлінним виконанням своїх обов'язків. Не треба також думати, що з питань деонтології досить звернутися до голосу своєї совісті, порадитися з власним сумлінням, хоча, звичайно, так має як "правило" поводитися лікар. Але цього замало; потрібно ще немало знати, бути добре підготовленим і інформованим з багатьох питань як спеціальних, так і деонтологічних.

Ветеринарна етика і деонтологія - це не догма, яка повністю опрацьована й закінчена, не збірник правил, пунктів і параграфів. Вона буде змінюватися в міру розвитку ветеринарних і соціологічних наук.

ДЕОНТОЛОГІЧНІ ВИМОГИ ДО ПРОФІЛАКТИКИ ХВОРОБ ТВАРИН

Як відомо, хворобі легше запобігти, ніж лікувати хворого. Тому не випадково запобігання хворобам тварин є однією з головних турбот лікаря ветеринарної медицини.

Профілактика заразних хвороб

Відомі два види патології в ветеринарії: заразна (інфекційні та інвазійні хвороби) та незаразна. Профілактика перших включає: охорону території країни від заносу збудників хвороб із-за кордону, ветеринарно-санітарний нагляд на транспорті, в місцях концентрації тварин, яких перевозять (виставки, базари), на м'ясопереробних підприємствах, підприємствах з переробки сировини тваринного походження; профілактичну роботу в господарствах.

Звичайно, важлива кожна із зазначених ланок. Але проведення профілактичних заходів у господарствах має особливе значення. Саме там скупчена велика кількість тварин, а тому заразні хвороби швидко охоплюють більшість поголів'я. Сьогодні умови годівлі та утримання тварин у колективних чи державних господарствах подібні, а тому і незаразні хвороби, зумовлені порушеннями саме в цій сфері, також набувають масового характеру.

В умовах промислового тваринництва дещо ускладнилися індивідуальні спостереження за тваринами. Але, завдяки зусиллям служби ветеринарної медицини, своєчасно проведеним профілактичним щепленням спалахи гострих заразних хвороб у таких господарствах зустрічаються рідко. Вітчизняною наукою і практикою опрацьовані ефективні специфічні препарати (сироватки, вакцини), що надійно захищають тварин при нормальній функції їх імунної системи. І навіть при недостатності останньої на сьогоднішній день запропоновано багато високоефективних імуномодуляторів, що сприяють розвитку специфічного імунітету після щеплення тварин зі зниженою функцією їх імунної системи. І все ж значення вакцинації переоцінювати не слід - від її застосування позитивні результати одержують лише при дотриманні комплексу ветеринарно-санітарних, обмежувальних та зоогігієнічних заходів.

Останнім часом у деяких господарствах з виробництва молока серед корів голштинської породи набули широкого розповсюдження ураження кінцівок некробактеріозного походження. Незважаючи на копітку лікувальну роботу спеціалістів ветеринарної медицини, кількість хворих з роками збільшується. Лікарі неодноразово піднімали питання про створення для хворих корів належних санітарних умов. На жаль, керівники господарств до них не прислухалися, поклавши велику надію на вакцину. Але вона позитивних результатів не дала.

Американські лікарі відмічають, що некробактеріоз - це антиса-нітарія; в хороших санітарних умовах вакцина не потрібна, а в пога-

Них вона не дає результатів. Прикро, що наші лікарі і керівники господарств "не знають англійської мови". А прислухатися було б варто.

Не можна принижувати значення масових діагностичних досліджень тварин на туберкульоз, бруцельоз, лейкоз та інші хвороби, які передаються до людини через продукти тваринництва. Адже тільки так можна запобігти подібним захворюванням у людей, особливо дітей і пенсіонерів, резистентність організму яких, як відомо, дещо знижена.

Нині масові гострі інфекційні хвороби у тварин зустрічаються рідко. Люди навіть почали забувати про деякі з них, що раніше завдавали значних збитків. Проте ще зберігається необхідність масових щеплень чи діагностичних досліджень тварин колективних господарств і особистого користування, а дехто з господарів ними нехтує.

Керуючись Законом про ветеринарну медицину, лікар у примусовому порядку може і повинен зробити дослідження чи щеплення тварини. Але в цьому насамперед повинен бути зацікавлений сам господар, якого слід переконати в їх необхідності. Тому перед масовими обробками чи дослідженнями бажано через газету, по радіо, телебаченню чи на зборах тваринників звернутися до людей, обґрунтувавши важливість і необхідність запланованих заходів. Агітувати тих, у кого через якусь хворобу загинула тварина, потреби немає - вони самі звертаються до лікаря і в міру необхідності стають добровільними агітаторами.

Проте інколи спостерігається недобросовісне ставлення до своїх обов'язків і окремих фахівців ветеринарної медицини, особливо молодих, що тільки починають свою професійну діяльність. Як зазначалося раніше, випадки спалаху бешихи та інших хвороб можуть проявлятися лише з тієї причини, що лікар ветеринарної медицини знехтував щепленням тварин, мотивуючи це відсутністю названих хвороб у господарстві протягом останніх 4-5 років. При цьому не враховано, що зазначені хвороби часто проявляються у тварин індивідуального господарства і що їх збудники легко можуть бути занесені на колективну свиноферму. А відсутність хвороб у господарстві зумовлена сумлінним і своєчасним щепленням тварин його попередником.

Відомі небезпечні і для людини захворювання тварин, що мають хронічний перебіг. Це насамперед туберкульоз худоби та птиці, бруцельоз, особливо овець, та деякі ін. Туберкульоз частіше уражує високопродуктивних корів, організм яких виснажується внаслідок виведення з молоком великої кількості поживних речовин. Ветеринарною наукою уже опрацьовані методи, що дозволяють виявити ранні, до-клінічні ознаки туберкульозу. Якщо згадати, що туберкульоз людині передається через молоко хворої тварини, то виявлення ранніх форм можна вважати доцільним. На жаль, наші методи дослідження не дозволяють знайти межу між субклінічним та клінічно вираженим захворюванням. А так звана закрита форма хвороби сьогодні, безпечна для інших, завтра може стати відкритою, небезпечною, чого виявити при масових обстеженнях тварин не можна. Тому деяку жорсткість працівників ветеринарної медицини в таких випадках можна виправдати: адже необхідно ізолювати та своєчасно відправити на забій позитивно реагуючу корову, незважаючи на її продуктивні якості, незгоду власників тварин, тваринників, спеціалістів та керівників господарства. Це необхідний захід, зумовлений гуманністю лікаря, бо ні в якому разі молоко від хворої тварини не можна допустити для харчування населення. Тут знову ж таки важливого значення набуває роз'яснювальна робота серед населення - люди повинні свідомо сприймати і застосовувати заходи боротьби з цією хворобою та запобігати її поширенню. Це також стосується туберкульозу та пулорозу птиці, коли яйця від позитивно реагуючих не повинні надходити на інкубацію. Відомі також випадки, коли лікар, виявивши поодинокі випадки інфекційної хвороби в господарстві, не приділяє їм належної уваги, не оголошує карантин чи обмеження і не проводить відповідних санітарно-гігієнічних заходів. Так буває з туберкульозом, трихомонозом, іншими хворобами. Згідно з нашими правовими нормами, які повністю відповідають деонтологічній, моральній позиції лікаря, він зобов'язаний у таких випадках довести до відома відповідних служб про захворювання тварин, якщо воно загрожує людині чи іншим тваринам. Це забезпечує охорону здоров'я не тільки інших тварин, а й людей і служить інтересам людства.

Бажання лікаря якнайретельніше, надійно провести заходи профілактики масових хвороб тварин, спеціальна професійна та психологічна спрямованість його на запобігання поширенню останніх - це важливий показник як спеціальної, так і деонтологічної підготовки лікаря.

Кращі лікарі ветеринарної медицини вміло поєднують лікувальну, профілактичну й організаційну роботу. Впровадженням профілактичних заходів через громадські канали, керівників та спеціалістів господарства, а в міру необхідності і через органи влади вони залучають масу людей, які після цього будуть свідомо виконувати розпорядження спеціалістів ветеринарної медицини.

В деяких випадках має місце зниження продуктивності тварин після їх щеплення. Зокрема, на два тижні після щеплення вакцинами проти чуми кури втрачають несучість. Проте можна тільки уявити, яких збитків зазнає птахофабрика, де внаслідок нехтування вакцинацією виникла чума птиці. І ці збитки будуть набагато більшими, ніж тимчасове зниження несучості після щеплення. Тож прикро, коли деякі керівники господарства забороняють вакцинацію з цієї причини.

Робота з профілактики заразних хвороб трудомістка. Підрахуйте, скільки вакцинацій однієї тварини доводиться робити в господарстві щорічно. Причому більшість вакцин потребує суворого дозування та індивідуального використання: сибірка, емкар, ящур, чума, бешиха свиней, паратиф, колібактеріоз та інші. А скільки діагностичних досліджень (туберкульоз, бруцельоз, трихомоноз, лейкоз, пулороз птиці тощо), а також лікувально-профілактичних ін'єкцій доводиться проводити. Причому не один раз протягом року. Потрібно подумати про полегшення цієї роботи. Адже з кожним роком лікарями все більше стають жінки, а сучасна молодь знаходить моральне задоволення лише у творчій праці.

Крім колективних та державних господарств, вже існує немало фермерських, з обмеженим поголів'ям. їх організаторами часто стають люди, далекі від тваринництва і тим більше ветеринарної медицини. Саме вони можуть занести збудника хвороби при комплектуванні ферми, здачі тварин на забій у недержавні малі підприємства з переробки м'яса.

Тому на початку діяльності їм повинні надати відповідну допомогу спеціалісти ветеринарної медицини, у чиїй зоні такі ферми розташовані. Ветеринарний нагляд за такими господарствами повинен бути обов'язковим, бо в противному разі вони можуть стати джерелом інфекції.

Надалі слід опрацювати рекомендації щодо профілактики хвороб тварин у фермерських господарствах, детально ознайомити фермерівіз Законом про ветеринарну медицину та відповідальністю за його порушення.

Проте джерелом інфекції можуть бути також тварини, що знаходяться в особистому користуванні населення. Адже їх можна придбати не тільки на базарі, де існує ветеринарний нагляд, а і в інших населених пунктах безпосередньо у людей. Тому серед населення слід різними способами проводити масову агітаційну роботу про ті збитки, які завдають основні заразні хвороби, а також про шляхи їх запобігання.

Інколи у нас не вистачає специфічних засобів боротьби з багатьма хворобами. Мабуть, тому й зустрічаються поодинокі їх випадки, які особливо небезпечні внаслідок того, що в населеному пункті щеплені не всі тварини. Тому заходи запобігання поширенню хвороби повинні бути особливо жорсткими.

Профілактика незаразних хвороб

Якщо профілактика заразних хвороб здійснюється в основному успішно шляхом використання специфічних імунопрофілактичних заходів у поєднанні з зоогігієнічними та ветеринарно-санітарними, то запобігання незаразним хворобам, розвиток яких зумовлений несприятливими факторами зовнішнього середовища чи зниженням резистентності організму тварин, вимагає від лікаря ветеринарної медицини мобільності його мислення, організаторських здібностей та вміння працювати з людьми.

Промислова технологія виробництва продуктів тваринництва ґрунтується на максимальному використанні виробничих площ, збалансованій годівлі тварин, особливо білковій, безвигульному їх утриманні, механізації трудомістких процесів, що суттєво змінило умови життя тварин і значно підвищило функціональне навантаження на їх організм. Здатність адаптуватись до умов зовнішнього середовища, які постійно змінюються, має певні межі; при зміні їх параметрів порушується відносна стабільність і внутрішнього середовища. А це призводить до розвитку різних хвороб, складних щодо етіології і комплексних у відношенні патогенезу. Ще раз відмітимо, що ці хвороби зумовлені несприятливими факторами зовнішнього середовища та зниженням резистентності організму тварин. Тому тенденцію спрямувати зусилля на боротьбу з умовно патогенною мікрофлорою

Слід вважати безперспективною. Вона може дати лише тимчасові результати і відволікти увагу фахівців ветеринарної медицини від факторів, що мають вирішальне значення.

Тож основою профілактики таких хвороб є підвищення резистентності організму тварин та створення для них оптимальних умов утримання.

Розрізняють загальну і спеціальну профілактику. Перша передбачає систему заходів, спрямованих на створення здорових високопродуктивних стад тварин із високою резистентністю організму, тоді як спеціальна передбачає профілактику окремих хвороб.

Оскільки резистентність організму тварин багато в чому залежить від умов їх годівлі та утримання, лікар не може не цікавитися цими питаннями.

Профілактика незаразних хвороб у тварин починається з міцної кормової бази, повноцінної годівлі та добрих умов утримання. Звичайно, їх організація багато в чому залежить від керівника господарства. Але так склалося, що лікар ветеринарної медицини, крім своїх прямих обов'язків, виконує функції і організатора, і контролера в тваринництві. Тобто, він - лікар першої лінії, а тому більше всього турбот випадає саме йому.

Перевірка якості кормів - це важливий етап профілактики незаразних хвороб тварин і людей. Корми значною мірою можна оцінити візуально, але потрібний також їх лабораторний аналіз.

Псуванню кормів можна запобігти під час їх заготівлі. Тут також важливе значення належить лікарю ветеринарної медицини, бо хто може, крім лікаря, попередити білковий дефіцит чи його надлишок. Тільки він знає шляхи запобігання хворобі тварин при різному рівні білкової годівлі. Всім відома користь карбаміду для тварин. Але його неправильне використання може спричинити отруєння. Лікар повинен обов'язково цьому запобігти. Значних збитків завдає таке захворювання, як стахіботріотоксикоз, що розвивається у тварин внаслідок поїдання ураженої грибком соломи. Причому якщо раніше ця хвороба зустрічалася тільки у коней, то останнім часом - і у великої рогатої худоби. І тільки повне вилучення з раціону ураженої соломи припиняє поширення хвороби.

Проте виникненню хвороб, як відмічалося раніше, сприяють і антисанітарні умови утримання тварин, і невідповідний мікроклімат у приміщеннях. Тому, як не реагувати лікарю на порушення цих умов (протяги, надмірна вологість та кількість шкідливих газів, бруд і т. д.)?

Сьогодні життя примушує спеціалістів ветеринарної медицини займатися профілактикою стресів у тварин. Стресорами є і шум працюючих двигунів, і транспортування тварин, і зміна умов їх годівлі та утримання. А стреси сприяють хворобам, знижують продуктивність. То як же лікарю не потурбуватися про їх профілактику? Найчастіше вона починається і закінчується усуненням причин. Але інколи внаслідок стресової реакції в організмі відбуваються зміни, ліквідувати які може тільки лікар за допомогою відповідних препаратів.

Негативно впливає на організм і гіподинамія, знижуючи його стійкість до несприятливих факторів. Звичайно, створити умови для активного моціону всім тваринам сьогодні ми не зможемо. Але в молочних комплексах примусові прогулянки тварин на відстань 2,5-3 км щоденно повинні бути обов'язковими.

Організують активний моціон в основному зооінженери для підвищення продуктивності тварин. Але остання підвищується скоріш за все у результаті активізації всіх фізіологічних систем організму та поліпшення здоров'я тварин. Тому в його організації лікар повинен бути активним помічником зооінженера, роз'яснювати працівникам тваринництва про доцільність та необхідність моціону.

Заходи профілактики незаразних хвороб включають також контроль за станом здоров'я тварин, який здійснюється шляхом регулярних клінічних оглядів всього поголів'я та проведенням періодичних диспансерних обстежень. Вони дають можливість виявити ранні, субклінічні форми хвороби, вчасно поставити так званий стадний діагноз і провести превентивну (профілактичну) терапію. Це потребує від сучасного лікаря додаткових знань у галузі клінічної біохімії, добре розвинутих лікарської інтуїції та мислення.

Таким чином, у запобіганні незаразним хворобам серед тварин, особливо великих господарств, на перше місце слід поставити диспансеризацію, лабораторні дослідження крові тварин та кормів, контроль за їх використанням і приготуванням, а також дотримання санітарно-гігієнічних правил утримання.

Отже, сьогодні лікар ветеринарної медицини в господарстві - це і хороший організатор, і зооінженер, і лікар-аналітик з розвинутим лі-

Карським мисленням, який уміє поєднати і правильно оцінити результати клінічного та лабораторного досліджень.

У деяких господарствах умови годівлі та утримання тварин ще далекі від оптимальних, внаслідок чого і поширюються серед них різноманітні хвороби, особливо легеневі та шлунково-кишкові. І хоч причини їх відомі, методи лікування опрацьовані, все ж потрібно прикласти багато зусиль і матеріальних засобів, щоб ці хвороби ліквідувати. Та не всі розуміють, що лікарськими препаратами не можна замінити ті речовини, які повинні надійти в організм з кормом, що ліки діють ефективно тільки після усунення причини хвороби. Причому в деяких випадках ветеринарні спеціалісти зустрічаються з хворобами, вивченими ще недостатньо.

Значним боржником у практиків є ветеринарна наука. Зараз з'явилася потреба у створенні полівакцин, в удосконаленні методів обробки тварин, з тим щоб звільнити лікаря від одноманітних технічних операцій для творчої роботи. Виникла необхідність у розширенні досліджень щодо ширшого використання вакцин аерозольним вели-когруповим методом. Таким шляхом можна використовувати не тільки біопрепарати, а й інші лікарські речовини для профілактики легеневих хвороб. Сьогодні вже опрацьовано багато преміксів для використання груповим методом у кормах з метою підтримання на оптимальному рівні стану обмінних процесів та запобігання шлунково-кишковим хворобам.

Першочерговими стали питання ветеринарної генетики - виведення нових порід тварин, високопродуктивних і водночас стійких до дії несприятливих факторів.

Це все не повною мірою характеризує той обсяг роботи, який повинен виконувати лікар ветеринарної медицини, профілактуючи хвороби тварин. Для її виконання потрібні висококваліфіковані лікарі, підготовлені теоретично, практично і деонтологічно. Адже погано підготовлений спеціаліст може завдати значних збитків господарству, припустившись таких помилок у лікувальній практиці, які не зможуть виправити і 5-10 прекрасних лікарів.

Кваліфікований лікар постійно відчуває змобілізованість, необхідність свідомого ставлення до своїх обов'язків, завжди знаходиться в найбільш потрібному на певний час місці. Його знання, досвід, ентузіазм особливо потрібні в разі появи десь інфекційної хвороби, отруєння тварин тощо, тобто, коли слід не тільки допомогти хворим, а й запобігти захворюванню інших тварин у цьому господарстві та не допустити поширення його на інші, причому виконання вимог Закону про ветеринарну медицину та інструкцій по боротьбі з хворобами, як правило, буває недостатнім. Тут потрібні мобілізація всіх зусиль і не тільки своїх, а всього колективу тваринників. Згадаймо про таку хворобу, як ящур, яка періодично з'являється і швидко поширюється серед сільськогосподарських тварин. При цьому робота лікаря починається задовго до його появи в зоні обслуговування. Це і поголовні щеплення сприйнятливих тварин, опрацювання та впровадження різних обмежень, обладнання на дорогах дезбар'єрів, цілодобове чергування на них і тощо.

Та якщо запобігти появі захворювання не вдалося і воно все таки виникло, лікар вводить жорсткі обмеження, не чекаючи офіційного рішення про накладення карантину. Тепер важливо - не дати поширитися збуднику за межі господарства. Потрібно бути невблаганним; вимагаючи виконання тих чи інших заходів, лікар одночасно пояснює тваринникам їх необхідність. І ніщо не повинно похитнути його сумління, якщо мова йде про ліквідацію хвороби в господарстві.


Деонтологічні вимоги до роботи лікаря ветеринарної медицини - 3.8 out of 5 based on 4 votes

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить