ІНТЕРФЕРОН

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.00 (1 Голос)

У 1957 р. англійські вчені Айзекс і Ліндеман установили, що при вірусних інфекціях у клітинах утворюється особлива речовина – інтерферон. Його дія спрямована на забезпечення гомеостазу організму через широкі контрольно-регулюючі функції. Найважливіші функції: противірусна, протипухлинна та імунорегулююча. Інтерферон є глікопротеїдом, який виробляють клітини хребетних від риб до людини.

Існує три види інтерферону: альфа, бета й гамма (імунний). Синтезується він у відповідь на дію природних (віруси, ендотоксини, внутрішньоклітинні паразити) і синтетичних (високо - і низькомолекулярні) індукторів. Ними можуть бути також РНК, у тому числі синтетичні. Найактивнішими продуцентами інтерферону вважаються лімфоцити та макрофаги, а індукторами серед вірусів – вірус Нюкаслської хвороби, віруси Сендай, чуми свиней. У даний час інтерферон одержують двома методами:

1. Виділення із крові й розмноження в поживному середовищі лейкоцитів, фібробластів, клітин селезінки, які оброблені індукторами протягом 20 год. У цьому разі активізуються гени, що кодують інтерферон. Потім індуктор забирають і вносять свіже поживне середовище Ігла. У це середовище клітини виділяють інтерферон. Одержану суспензію центрифугують для відокремлення клітин і фільтрують. Перевіряють на стерильність, активність, нешкідливість. Активність одержаного лейкоцитарного та фібробластного інтерферону близько 1000 ОД/мл.

2. Ширше використання при одержанні інтерферону має метод генної інженерії. Називають його реафероном (рекомбінатним інтерфероном). Суть цього методу полягає у тому, що за допомогою плазмідного вектора ділянка геному лімфоцита, яка відповідає за синтез інтерферону, переноситься у геном кишкової палички.

Інтерферон є важливим неспецифічним фактором організму і синтезується майже зразу після попадання вірусу в організм. Індукований вірусом інтерферон течією крові й лімфи розноситься по організму, діє на неуражені вірусом клітини. Вважають, що в них утворюється противірусний білок, який потім пригнічує синтез вірусних інформаційних РНК у клітинах. У цьому разі інтерферони нетоксичні, не порушують функції клітин, але пригнічують розмноження клітин, що швидко діляться, включаючи пухлинні.

Таким чином, власний інтерферон організму запобігає зараженню клітин і має більш виражену противірусну профілактичну дію.

Однак природно створений інтерферон не завжди запобігає розвитку інфекційного процесу. Тому використовують готовий препарат (екзогенний інтерферон) або ж індуктор власного (ендогенний) інтерферону. Використання інтерферону має багато переваг:

§  широкий спектр дії, що особливо важливо при терапії вірусних пневмоентеритів молодняку;

§  дія його ґрунтується на активізації природних механізмів захисту організму на ранніх стадіях інфекційного процесу;

§  дія настає зразу ж після введення препарату.

Недоліки інтерферону:

°  короткий період зберігання в організмі (до 12 год.);

°  необхідність парентерального введення;

°  через 2 – 3 дні після застосування спостерігається пригнічення захисних функцій імунної системи, що може проявлятися швидким розмноженням в організмі непатогенної мікрофлори (синьогнійної палички), некрозами й смертю тварин;

°  видова специфічність для тварин;

°  можливість виникнення алергічних реакцій при подальшому введенні;

°  складність виробництва.

Рекомендовані дози інтерферону:

– профілактичні – 100-1000 ОД/кг, із метою лікування – 200-5000 ОД/кг – 1-2 рази на добу. Індуктори інтерферону (віруси, тілорон, штучні РНК) – вивчаються. Їх вводять парентерально 1-2 рази на добу, протягом тижня.


ІНТЕРФЕРОН - 4.0 out of 5 based on 1 vote

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить