ІМУНОГЛОБУЛІНИ

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 Голос)

У 1937 р. відомий хімік А. Тизеліус установив, що білки сироватки крові мають неоднакову рухливість в електричному полі. Альбуміни рухаються швидше (молекулярна маса не більше 75 тис. М. О.), а глобуліни повільніше (150-190 тис. М. О.) і розділяються у цьому разі на три фракції. А. Тизеліус визначив їх як альфа, бета й гамма. Він же встановив, що імунні антитіла (імуноглобуліни) зв'язані з найбільш рухомою фракцією – гамма-глобуліном. Значне збільшення вмісту імуноглобулінів у сироватці крові тварин відбувається після їх щеплення чи перехворювання (однак буває і навпаки) в основному за рахунок утворення специфічних антитіл.

Згідно з фізико-хімічною структурою, антигенністю і біологічною функцією імуноглобуліни ділять на 5 класів: IgA, IgD, IgE, IgJ, IgM. Імуноглобуліни утворюються в імуноцитах у процесі гуморальної імунної відповіді. Вони з’єднуються з тими антигенами, які викликають їх утворення. Імуноглобуліни зустрічаються у вільному стані, головним чином, у плазмі крові й інших рідинах організму (їх виявляють на клітинах лімфоїдної системи в основному в B-лімфоцитах).

Способи одержання імуноглобуліну:

-  висолювання – розчинами нейтральних солей (амонієм сірчанокислим);

-  спиртово-хлороформний;

-  хроматографічний;

-  електрофоретичний (електрофорезом).

На виробництві для виготовлення імуноглобуліну найширше використовують спиртовий і поліетиленгліколевий методи. Принцип їх дії полягає у преципітації етиловим спиртом або поліетиленгліколем молекул білка, у зв'язку з чим зменшується їх розчинність і вони випадають в осад. Які білки будуть осідати, залежить від іонної сили розчину, рН і температури, регулюванням яких досягається максимальний вихід імуноглобулінів.

Першим етапом одержання специфічних імуноглобулінів (проти сибірки, ящуру, хвороби Ауєскі) є гіперімунізація тварин-продуцентів, за тим же методом, що і для одержання лікувально-профілактичних сироваток. Порядок взяття крові та її обробки приблизно такий самий. Потім із плазми одержують імуноглобуліни.

Широке використання в практиці ветеринарної медицини знаходить неспецифічний (нормальний) глобулін. Препарат підвищує природну стійкість організму, ліквідує імунодефіцит та стимулює ріст і розвиток тварин.

Одержані на біофабриках імуноглобуліни перевіряють на стерильність, активність і нешкідливість.

Перспективним напрямом вважається використання Моноклональних антитіл. Це, не що інше, як імуноглобуліни, що синтезовані одним клоном клітин. Метод був розроблений в 1975 р. (Келер Г. і Мільщтейн К.) і ґрунтується на використанні клітинних гібридів: гібридом від злиття лімфоцитів імунізованих тварин із культивованими в поживному середовищі пухлинними клітинами мієлом. Гібридомна клітина від лімфоцита одержує можливість синтезувати відповідне антитіло, а від мієломної клітини – невпинно розмножуватися, чого не може лімфоцит. Клон гібридної клітини можна розмножити у необмеженій кількості. Переваги моноклональних антитіл:

1.  Одержання у необмежених кількостях і в чистому вигляді.

2.  Взаємодіють лише з одним антигеном, і тому вважаються ідеальним діагностичним і лікувально-профілактичним засобом.

3.  Можна одержувати за допомогою клонування, навіть якщо імунізацію проводили недостатньо очищеним антигеном.

Недоліком моноклональних антитіл вважають складність одержання і високу вартість таких препаратів.


ІМУНОГЛОБУЛІНИ - 5.0 out of 5 based on 1 vote

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить