Діагностика інфекційних хвороб у тварин

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.25 (2 Голоса)

ОСОБЛИВОСТІ ТА МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ У ТВАРИН І ПТАХІВ

Діагностика інфекційних хвороб у тварин, на відміну від діагностики незаразних хвороб, має дві особливості:

1  - необхідність термінової постановки діагнозу;

2  - обов'язковість використання комплексного методу діагностики.

Перша особливість, зумовлена тим, що при інфекційних хворобах мова йде не лише про лікування хворих тварин, а перш за все про систему заходів, спрямованих на обмеження епізоотичного вогнища й запобігання подальшому поширенню хвороби. При постановці діагнозу на інфекційну хворобу завжди необхідно враховувати епізоотичний критерій, суть якого полягає в тому, що кожна інфекційнохвора тварина є джерелом збудника інфекції і всяке поширення збудника хвороби від джерела до інших тварин і захворювання останніх розглядається як епізоотичний спалах. Саме це і визначає необхідність ранньої діагностики інфекційних хвороб. Таким чином, рання діагностика інфекційної хвороби є протиепізоотичним заходом.

Друга особливість та, що при більшості інфекційних хвороб будь-який, окремо взятий з перерахованих нижче методів діагностики не може гарантувати точний діагноз. І лише комплексний метод, до складу якого може входити декілька методів, дозволяє встановити достовірний діагноз.

Комплексний метод діагностики інфекційних хвороб включає в себе: клінічний, епізоотологічний, патологоанатомічний і гістологічний, бактеріологічний і вірусологічний, гематологічний, серологічний, алергічний та біологічний методи.

Перші три методи вважаються основними, решта допоміжні. Однак цей поділ чисто умовний, оскільки при тій чи іншій хворобі на перший план може вийти будь-який з означених методів (алергічний при туберкульозі, серологічний та гематологічний при лейкозі і т. п.).

Клінічний метод діагностики базується на розпізнаванні захворювання за комплексом ознак, які спостерігаються у хворих тварин і полягає у проведенні клінічного дослідження хворої тварини. При ряді інфекційних хвороб клінічна картина захворювання є досить характерною, а в окремих випадках має навіть вирішальне значення при постановці діагнозу (сказ, правець, стригучий лишай і ін.). Але в більшості випадків різні інфекційні хвороби можуть давати схожу клінічну картину і навпаки, одна і та ж інфекційна хвороба може мати декілька клінічних варіантів перебігу. Тому поставити точний діагноз на підставі лише клінічних ознак досить складно.

Для інфекційної хвороби характерна Стадійність перебігу, яка проявляється послідовною зміною декількох періодів хвороби.

Розрізняють такі Періоди хвороби:

·  інкубаційний – період із моменту проникнення збудника хвороби в організм тварини до появи перших клінічних ознак;

·  продромальний – характеризується розвитком неспецифічних клінічних ознак (лихоманка, загальна слабкість, зниження апетиту і т. п.);

·  період повного розвитку клінічних ознак хвороби – характеризується появою типових для даної хвороби симптомів хвороби;

·  період видужування (реконвалесценції) або загибелі тварини.

Тривалість названих періодів для різних хвороб неоднакова і залежно від характеру перебігу й тривалості хвороби розрізняють такі Форми перебігу:

¾  надгостра (блискавична) – триває декілька годин і типові ознаки хвороби не встигають проявитися;

¾  гостра – тривалістю від одного до декількох днів і характеризується типовими для даної хвороби клінічними ознаками;

¾  підгостра – тривалістю до 2-3 тижнів і характеризується типовими для хвороби клінічними ознаками, але менш вираженими;

¾  хронічна – тривалістю від кількох місяців до декількох років і характеризується, як правило, слабким проявом клінічних ознак хвороби.

Залежно від ступеня виразності клінічних ознак розрізняють такі Форми прояву хвороби:

V типова – характеризується наявністю певного яскраво вираженого симптомокомплексу;

V атипова – коли спостерігається яке-небудь відхилення в прояві клінічних ознак у той чи інший бік.

У свою чергу атипова форма може проявлятись в:

°  абортивній формі – коли клінічні ознаки хвороби повністю не розвиваються, а хвора тварина швидко одужує;

°  стертій формі – коли перебіг хвороби характеризується не досить вираженими клінічними ознаками;

°  безсимптомній формі – коли клінічні ознаки хвороби відсутні, але при дослідженні тварини вдається виявити наявність в організмі двох фаз інфекційного процесу: інфекційно-патологічних змін і захисно-імунологічної реакції.

Крім цього можна розрізняти форми інфекційної хвороби залежно від місць локалізації патологічного процесу. Наприклад, при сибірці розрізняють септичну, кишкову, карбункульозну, ангінозну, нашкірну та легеневу форми.

Епізоотологічний метод полягає в систематизації даних, які отримують при епізоотологічному обстеженні господарства або населеного пункту. Важливою складовою частиною епізоотологічного обстеження є збирання епізоотологічного анамнезу. Наприклад, з’ясовують, коли, при яких обставинах з’явилася хвороба, як і чим годували тварин, чи було подібне захворювання раніше, вік хворих тварин, вид, стать, благополуччя сусідніх господарств і районів по цій хворобі і т. ін.

Основною метою епізоотологічного обстеження є:

1  ¾ з’ясування причин захворювань і загибелі тварин;

2  ¾ виявлення шляхів занесення збудника інфекції у господарство;

3  ¾ вивчення закономірності епізоотичного процесу в конкретних умовах даного епізоотичного вогнища;

4  ¾ з’ясування особливостей епізоотичного вогнища й розробка конкретних заходів, спрямованих на швидку його локалізацію та запобігання появи нових хворих тварин.

Патологоанатомічний і гістологічний методи є досить цінними методами в постановці точного діагнозу. Патологоанатомічна картина хвороби – це змістовна книга, яку ветеринарному фахівцю необхідно вміти читати. При деяких інфекційних хворобах (туберкульоз, пошесне запалення легень) дані паткартини мають вирішальне значення при постановці діагнозу. Інколи в процесі постановки діагнозу на інфекційну хворобу з метою виявлення патологічних змін в органах і тканинах на мікро рівні використовують гістологічний метод досліджень.

Бактеріологічний метод полягає у виявленні в патологічному матеріалі збудника інфекційної хвороби, що дає можливість поставити етіологічний діагноз. Це один із найбільш важливих методів діагностики, оскільки діагноз на будь-яку інфекційну хворобу вважається встановленим лише при наявності збудника хвороби й можливості експериментального відтворення хвороби на іншій окремо взятій сприйнятливій тварині.

Виявлення в досліджуваному патологічному матеріалі збудника хвороби практично гарантує точний діагноз. Разом із тим негативні результати бактеріологічних досліджень ще не вказують на відсутність інфекційної хвороби, оскільки успіх цього дослідження значно залежить від часу й правильності взяття та пересилання патматеріалу.

Бактеріологічна діагностика проводиться після ознайомлення із супровідним документом на патматеріал за такою схемою:

1  ¾ приготування мазків-відбитків із патматеріалу і їх мікроскопія;

2  ¾ висів патматеріалу на штучні поживні середовища й виділення чистої культури;

3  ¾ зараження лабораторних тварин.

Залежно від виду досліджуваного матеріалу бактеріологічна діагностика буває прижиттєвою та посмертною.

Вірусологічний метод має завдання виявити в досліджуваному матеріалі збудника хвороби вірусної природи. У практиці він дуже подібний до бактеріологічного методу діагностики, але замість світлової мікроскопії тут використовується електронна, а вирощування вірусу проводять у культурах клітин.

Гематологічний метод діагностики базується на виявленні у тварини різних змін у складі крові, або її властивостей, які можуть виникнути під дією наявного в організмі збудника хвороби. Сюди належать визначення концентрації гемоглобіну, підрахунок формених елементів крові, виведення лейкоцитарної формули, виявлення змін у швидкості зсідання еритроцитів тощо.

Серологічний метод є одним із найбільш поширених методів лабораторної діагностики. Серологічна діагностика базується на використанні серологічних реакцій з метою виявлення в досліджуваному матеріалі специфічних антигенів або антитіл. Індикація в досліджуваному матеріалі антитіл інформує нас про взаємодію макро - і мікроорганізмів на імунному рівні.

Серологічна діагностика відіграє дуже важливу роль у діагностиці інфекційних хвороб, коли виділення збудника хвороби внаслідок різних обставин є досить проблематичним, а також при ретроспективній діагностиці багатьох бактеріальних і вірусних захворювань.

Серологічна реакція, яка використовується для діагностики інфекційної хвороби – це реакція між антигеном і антитілами іn vіtro. Вона базується на властивості антитіл специфічно взаємодіяти з антигеном, який викликав їх утворення.

Серологічна реакція протікає у дві фази: 1 – специфічна, невидима фаза взаємодії антигену з антитілами й утворення комплексу антиген-антитіло; і 2 – неспецифічна, видима фаза, яка характеризується змінами деяких фізико-хімічних властивостей комплексу антиген-антитіло, або проявом якихось інших змін. Тобто друга фаза є індикатором прояву першої фази серологічної реакції.

На сьогоднішній день розроблена досить велика кількість різних серологічних реакцій. Найчастіше в практиці діагностики інфекційних хвороб застосовують:

¾  РП – реакцію преципітації;

¾  РН – Реакцію нейтралізації;

¾  РЗК – реакцію зв'язування комплементу;

¾  РА – реакцію аглютинації;

¾  РГА – реакцію гемаглютинації;

¾  РІД – реакцію імунної дифузії і багато інших.

У кожному конкретному випадку перевагу віддають тій чи іншій серологічній реакції залежно від інфекційної хвороби в цілому та періоду розвитку інфекції.

Алергічний метод базується на використанні з діагностичною метою алергічної реакції. Алергічна реакція – це реакція підвищеної чутливості сенсибілізованого організму на повторне введення алергену. Алергічний метод використовується при діагностиці туберкульозу, сапу, бруцельозу, паратуберкульозу, епізоотичного лімфангоїту коней, туляремії та пулорозу-тифу птахів.

Біологічний метод діагностики полягає у введенні мікробомісткої досліджуваної суспензії сприйнятливим тваринам із метою експериментального відтворення хвороби. Біопробу проводять, як правило, на тваринах того виду, у якого виявлена хвороба чи на сприйнятливих лабораторних тваринах. Використовується даний метод не часто, оскільки є досить дорогим.


Діагностика інфекційних хвороб у тварин - 4.0 out of 5 based on 2 votes

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить